На заломі вечірнього променя
їжачатко — гостреньке й мале —
зорі знову полоще утомлені
та загаснути їм не дає.
Втіха впевнена злість укутує,
холод-біль теплотою пряде...
Їжачатко дрижить їх спокутою:
мерехтливе, невміле, бліде.

На заломі майстерного променя
крила виросли, наче з води ―
сильні плечі — політ мальований:
гей, їжаче, ходи-но сюди!
Їжачатко погляне з калачика, —
ніжний носик шморгне — і, гляди,
у секундах зоставить дукачика,
по хвилинах дрібоче туди.

Крила пильні: утре і продмухає.
надкосмічному попелу ― зась!
Та зірок щирим співом заслухане,
почалапає в рідний пейзаж.

Хоч їжача мале, а зорі ж бо…

2018