Не впаду! Уже трималась
за життя прозорі весни,
за ковток води причала,
кригу, що повік не скресне.

Так трималася за небо,
що аж пальці заніміли -
над хатиною, іще ж бо
пахне флокса світом білим.

Говорили всі - ти сильна,
хоч і коси сивочолі,
бо трималась божевільно
за суму лихої долі.

І за пісню солов'їну,
що летіла понад степом,
за осінню горобину,
вицвілий блокнот поета.

За граніт на кладовищі
і натільний хрестик мідний,
дзвони приспаної тиші.
Соломину... Погляд рідних...

І за посмішку дитячу
що витягує із прірви!
І за тебе, я не плачу,
я тримаюсь, доню, - віриш?

2019р