Не дістати з небес журавля,
що високо летить над землею.
Я звикаю, давно не твоя
та навряд чи була я твоєю.

Дні плетуть у тунелях думок
павутину з ниток Аріадни.
Вихід є - кілька слів, тільки крок
до розпуки, та снів безпорадних.

Розгубили на стежці надій
найдорожчі скарби - гобелени.
Не ховає очей лицедій,
від олжі за лаштунками сцени.

Не маскую за гримом і я
зморшки розпачу, біль татуажу.
Грає в літнім театрі рояль,
ним згорьовану душу розраджу.

Хай парить журавель в небесах,
я синицю тримаю і досить.
Мій співучий, розчулений птах -
золота, несподівана осінь...
2019р