о Льове... волелюбний мій… волоокий…
шпилями виструнчений висо̀ко…
вишитий пишномовними вежами...
вимощений камінними межами...
вимальований пастельними кольорами...
вимолений соборами і церквами...
дивна твоя мова, о золотий Львове,
говірок твій тягучий... кавово-медовий...
з левовою м’якістю ти трешся об мене...
у тобі тепло людське таке поіменне...
у мені твої дзвони дзвонять недільно
через ностальгію лечу в надію
що стрінемося знову, о Львове,
мій світа̀нковий…сутінковий мій… гоноровий...
і ти глянеш на мене віконцями ратушними...
і на душі – стане чисто... стане святково...
і промінчиками райдужними
поллється тобі моє любляче слово...