І буде все, як сказано: і серпень
Зіб’ється з такту рівно о дванадцятій -
Опівночі - сповільниться і стерпне,
І ртутний стовпчик упаде, і пальці
Застигнуть, не торкатимуться клавіш
Комп’ютера, тим паче піаніно,
Єдине тішить: алкоголь у каві
О цій порі присутній неодмінно.
Двомірне небо - площина без меж...
Виходиш з дому, начебто востаннє
(Не плач, усе проходить. Літо - теж.
І вересень також). У цьому стані
Слова плетеш, хапаєшся за них,
Ховаєшся за скупченнями, збігами
Обставин, дат, імен, будинків, книг,
Дерев - отих, що вже не стануть книгами,
Хіба вугіллям - книги дорогі,
Не те що цифри - от і пишеш вірші
В айфон, і поміж різних ностальгій
Ту обираєш, що болить найбільше
І дивишся, як радісно горить
Убогий скарб наївних букіністів,
А очі, як підняти догори,
Сльозяться - осінь, дим, палає листя,
Надвечір дощ, і гілка б’є у шкло,
Та, кажуть, пройде все. Уже пройшло.