Не приручай до себе, з мене досить
і крихти із долонь, і божевілля.
До кривди - слово, а до правди - миля,
не знатиму, хто напував чар-зіллям,
вночі розчісував йоржисті коси.
Ділив тебе із тим, хто тілом кращий,
стелив на гострі леза гобелени.
А я для тебе - забуття студене,
весна свавільна, папороть зелена,
осіння злива, чи душа пропаща?
Вінок терновий одягну...Не віриш?
І я не впевнена, так важко лати,
що серце зігрівали віддавати,
ховати за усмішкою стигмати,
за грішною сльозою очі сірі.
А хочеш, бірюзовим небом стану?
Лісним повітрям. Дихай, ще не зимно.
Сплете бабине літо павутину,
запалить купину неопалиму.
і подорожник прикладе до рани.
2019р