Забудуть волхви закут твій.
Зорина не розціпить вій.
Хіба осиплий вітровій
навіє доста мар.
Ти скинеш тінь і втому з пліч,
і свічку гасиш умлівіч.
Ба, далі більше днів, чим свіч
вістує календар.

Це смуток? Далебі, осмут
переспіви своє беруть.
І тут мотив його, як тут.
Нехай триває він.
Лунає хай і в смертну мить,
як дяка віч і уст звучить
понуці нашій мимохіть
сягати в далечінь.

І в стелю втупитись не гріх,
у ній – ні маячні панчіх
пустих – ані скупих утіх
підстарку, ні покар.
І пізно вірити дивам.
І не пеняють небесам,
ясуючи тим пак, що сам
– чистосердечний дар.


---------------------