так ніби ми трава що пробилася крізь тротуарну плитку в цьому сірому-сірому трущобному місті з неонами для атракції. із привидами чи поторочами, як завгодно. існуючи знову нічого задля поміж діалогами осіб перехожих сторонніх, або часом хтось витре своїх підошов, дощ чи сніги. антипатії на рослинному рівні & незламний надалі ендшпіль
 
так ніби вогники надвечірні, але, перебравши нюанси, залишатися вдома при власній каві, при музичці звичній, може зайшло би кіно. дослухаючись до спогадів, аля, коли ми разом оце собі посиджували та на лавці під поверхівкою наріжною. багатокрапіє чим не морзянка. вертаються & розстаються нарешті без сподівань на розставання й вертання
 
всі важливі слова всі належні мовчанки все заводиться материм вечором, з його штучним освітленням. хтось ізнову йде—виходить за чимсь & сновидіння—стайл у черговому монпарнасі з інтер’єром під тазики до гігієни привітик, едґаре, bon soir mr degas, щось у цім було, мало ж бути. ніби за плином століть зблякла нерівно фреска & фарби одцвілі облізлі-не-де
 
так ніби ми перифразу метафора, мелодія для самотнього битого сакса. коли вже несуттєві детальки. десь політичка із підтекстом маніпуляцій фінансових & чим ліпше авжеж, тим скрутніше, похмурні трейд-марочні осінь, вечір, війна. і хто ми насправді бо так. нєнє я нині не п’ю взагалі алкоголь, як мені вже не шкода, селяві
 
катма вірогідних історій, а що вже щодо бажання виплоду історіовірогідних сутностей, хай звинять, знецінюючи за цю зневіру, літературщики випадкові й випадкові-не & м-р керуак жан-луї лебрі де—проїздом крізь сновидіння зі сновидінь в он-лайн режимові—в нас тут певність без аналогій, без апологій жодних, і.е.: на початку було слово й слово було: ‘короч—