О, радосте моя, кільчастий дим!
Ні клопотів, ані керунку.
Які запросини до смутку.
Я полюбив свій дерев'яний дім.

Західне сонце пестить піч, ослін,
недопалок, затерплі пальці.
У синій дим обмотуються п'яльці
ярких, не іменованих промінь.

За віщо люблять нас? За статки, за
снагу безмірну з могою, за вічі.
А я безживні уподобав речі
за їх ажури і мереживця.

Світ одушевлений – не мій кумир.
Ба, суто безрух, анічим не згірше.
Осібно, уподібнюючись тій же
рухомости.
Авжеж, амуре мій,
коли шлюбує тютюновий дим,
то шлюб зі храмом і співставні.

Не зна лиш молода в благім пітканні,
як вестися надалі з молодим.


-----------