Г. С…
Сірість неба, сирість вулиць
І грудей твоїх тепло, –
Мов у втіху обернулось
Те, що розпачом було.
Бо холонув, як статуя,
Й никнув гордо, мов печать,
А тепер – тебе цілую
Так, що губ не роз’єднать.
Притулися теплим боком,
Аж до серця пригорнись, –
І туманів заволока
Упаде назавжди вниз.
Неба сірість, вулиць сирість
Непомітні для обох, –
Віддавайсь мені на милість
Без вагань і засторог!
15.11.19