Докупи день збирає вечір сизий,
Спалахуючи блиском ліхтарів.
Підкинув місяць у багаття хмизу
І засіяв півкругом угорі.

Квапливо поспішає перехожий.
Зітхають порожнечею двори.
Відмежувавшись поза огорожу,
Поскрипують старечо явори.

І лиш немолодого віку жінка
Стояла в самотині край вікна.
Кого чекала в темному затінку?
Що сповістити прагнула вона?

Про те, що із роками перетліло.
І щось пече у зболеній душі.
Бо молодість у безвість відлетіла,
Лишивши слід крутий від віражів.

Вона чиясь сестра, дружина, мати...
Але самотність стала на поріг.
Ніхто не знає знайде, а чи втратить,
І де одна із тисячі доріг.

До купи день зібрав вже сизий вечір,
А ніч вкладає зорі у коші.
І може хтось, колись беззаперечно
Розрадить сум самотньої душі.