На літньому світанні, юнаком
Пульсацію життя свого почув
Уперше я – коли губилася
Глибинами захоплення любов
Я прокидавсь потрохи і вимога
Злиття моїх основ, дедалі глибших
Настирливішала із миті в мить
Блаженство – лук натягнутий буття
Я осереддя світла, джерело
Котре струмує пристрастю, в яке
Вертає всяка пристрасть, з багатьох
Порогів, знов зібравшися у ціле
Чи знали, дивлячись на мене –
Ви, очевидці – був я той
Сновида, що зустрівся перше вам,
На вечері відраднім? Чи зійшов
На вас ласкавий збуджуючий страх?
Занурений у келихи медові
Я пахкотів, квіт коливався скрізь
Серпанком золотим. Себе джереллям
Було пручання ніжне, все лилось
Крізь мене, наді мною, надіймавсь я
Коли до приймочки пилок потрапив
Був поцілунок по вечері тій
Я злився у зворотний свій потік –
Враз блискавка – тоді я ворухнувся
Нитки тендітні й келих похитнувши
Віддав я хутко, ствердившися так
Земні чуття на спожиття думкам
Ще я не зрів, та мерехтіли зорі
Над сутності чарівну непрозорість
Було все далеч, я блукав крізь пута
На звук часів колишніх і майбутніх
З любові, туги, здогадів явившись
Була свідомість росту мов політ
І ось на мене палахнула хіть
Пізнав той час я біль якнайгостріший
Буяє світ за пагорбом пресвітлим
Слова пророка – крила, повні вітру
Нема окремо Гайнріха й Матільди
Вони з’єднались в образ обопільний
Новонароджений, сягнув я неба
Збулося звершення шляхів земних
В спасенну перетворюючу мить
Настав для часу відтепер занепад
Що позичав, прохає поверніть


Новий розвиднюється світ
Що сяйніше від світел сонць усіх
Зримо на баштах, мохом вкутих
Наше дивне незбагненне і майбутнє
Вчорашній дім, набридлий нам
Сьогодні вже чудесний храм
›Єдине у всім і все в Єдинім
Божий лик у корінні й камінні
Божий дух у людях і звірах
Хай всякий розум у це повірить
Час із простором у негаразді
Майбуття в минулому часі‹
Відчинено любові брами
І вигадка пряде від рання
Іде прагрá природних сил
Всі слухають накази слів
І світу предковічний дух
Обертається й квітує навкруг
Усе мусить привітне стріти
З інакшого зростати й зріти
У всьому будь-чого є слід
І спрага, з будь-чим іншим зустрівшись
Уливатися у його глиб
Знаходить собі сутнісну свіжість
І тисячі дум для наступних діб
Є світом сон & сном є світ
Але за вірою бути ділам
Із далечі де розпочинається мла
Пензля фантазії би взяти
Нитки на її повеління сплітати
Тут заштрихувати, розмалювати там
У чаду магічному згинуть врешті –
Туга й хіть, життя й смерть, усе
В найінтимнішій симпатії –
Ті, хто любов найвищу ствердять
Не зціляться від ран її
Із болем кожну пов’язь рвати
Що вічі внутрішні хистить
Так вірний має зайвим стати
Щоб світ похмурий відпустив
І плоть розчиниться сльозами
Труною світ цей обернеться
До неї, у гіркій нестямі
Впаде, мов попіл долу, серце