Генерале! Ці карти – лайно. Я пас.
Північ зовсім не тут, а в Полярнім Крузі.
І Екватор ширший за ваш лампас.
І фронт, генерале, під хвіст папузі.
Чинник відстані з рації ваш наказ
в бугі-вугі спотворить при їх потузі.

Генерале! Це повний уже бардак.
Бездоріжжя не дасть підвести резерви
і змінити білизну: рушник – наждак;
це, ви знаєте, діє мені на нерви.
І ніколи допіру, гадаю, так
не паскудили ще олтаря Мінерви.

Генерале! Ми глибоко так в багні,
що червовий король наперед святкує,
і зозуля німує вже. Упаси,
втім, учути нас, що вона там кукує.
Я гадаю, казати пора "мерсі",
що противник не атакує.

Наші дула висять прямовисно вниз,
ядра розм’якли. Одні горністи,
сурми свої повиймавши із
чохлів, затято, як онаністи,
дрючать їх так, що на дотик рук,
ті добувають звук.

Офіцери бродять, попри статут,
в галіфе і кітелях різномастих.
Рядові в кущах, де сухіший ґрунт,
безсоромно дають собі ради наспіх,
і шаріє, як спущений на ніч стяг,
наш сержант-холостяк.
-----------------------------

Генерале! Я бився завжди як звір,
і поступитись не мав випадку.
Не потребую і жадних зір,
окрім гожої вам на шапку.
А тепер я, як в казці тій, сам примір,
в стіну голівкою битий, цв’яшку.

Генерале! Шкода, та життя мина.
Намість лишатися при остачах,
нам належить спити до дна
чашу свою за усіх болящих,
ба, не така його довжина,
аби гірше відкласти у довгий ящик.

Генерале! Лиш душам треба тіла.
В душах, я певен, нема злорадства,
і сюди нас, думаю, звела
не стратегія навіть, а спрага братства;
краще стрявати в чужі діла,
ради чим дати своїм гараздам.

Генерале! У мене тепер – мандраж.
Не збагну тільки: стид це, чи просто ступор?
Чи нестача дам? Або просто – блаж?
Зайві лікар і знахар, коли ваш кухар,
я так підозрюю – без образ,
– не добирає, де сіль, де цукор.

Генерале! Боюсь, ми зайшли у кут.
Простір помстою тупить кути душевні.
Списи наші іржаві. Їх вістря тут
не означають, що є мішені.
Та не сіпнеться тінь наша далі нас
щойно проб’є наш час.
--------------------------------

Генерале! Смерти я не боюсь.
Гляньте в досьє, погортайте папки.
Кулі мене оминають. Плюс
я не боюсь ворогів і ставки.
Хай мені ліплять бубновий туз
межи лопаток – прошу відставки!

Я не збираюсь вмирати за
двох або трьох королів, у шортах
котрих наразі би не пізнав
(справа не в шорах, а радше в шторах).
Доля ж пожити за них мене
двічі хай омине.

Генерале! Мені все одно. Мені
бридне хрестовий похід від видив,
ніби укляклих в моїм вікні:
згірків, перелісків, рік розливів.
Кепсько, щойно світи земні
вивчені тим, хто від них і знидів.

Генерале! Не думаю, що ряди
ваші лишаючи, цим ослаблю.
Не убачаю у цім біди:
я не соліст, та чужий ансамблю.
Я виймаю мундштук з дуди,
нищу мундир і ламаю шаблю.
-----------------------------

Птахів не видно, та чути свист.
Снайпер, що тексти які тантричні,
чи то наказ, чи дружини лист,
всівшись на гілку, читає двічі;
на гармату й маляр наш чи не весь
звів з нудьги олівець.

Генерале! Лиш час поцінує вас,
ваші Канни, флеші, каре, когорти.
Академії жде гуртовий екстаз;
ваші баталії та натюрморти
значно розширять світогляд мас,
розріз зіниці, просвіт аорти.

Генерале! Я мушу сказати – ви
ніби крилатий той лев на вході
біля під’їзду. Такі, як вид,
вже не стрічаються у природі.
Ні, не те, щоб ви неживі,
биті – вас просто нема в колоді.

Генерале! Віддайте мене під суд!
Справу мою обсудіть між ділом:
сума страждання дає абсурд;
хай же абсурд володіє тілом!
Хай і воно височіє тут
чимось чорним на чімось білім.

Генерале, скажу вам лише одне:
Генерале! Ви тут для рими слову
"умирали" – мовленім до мене,
доки сам Бог від зерна полову
не відділив, і тепер вона
вичерпана сповна.
-------------------------

На пустирі, де ще мерехтять
два ліхтарі і гниють вагони,
наполовину з рамен шмаття
скинувши блазня, рвучи погони,
я ціпенію, як відбиття
камери Лейц або віч Горгони.

Ніч. Я віддався б цілком одній
жінці божественній за увагу.
Те, що коїться у мені,
нижче небес, але вище даху.
Те, що хвилює мене в цей час,
не ображає вас.
------------------------------

Генерале! Власне, слова мої
звернені на знакомиті, спільні
нам порожнечі, чиї краї
ген в широченній, глухій пустині,
котрої в мапах, де ми б її
вгледіти мали, нема в помині.

Генерале! Щойно свого звання
чулі ви, значить, в пустелі та ще
є десь оаза, вона ж – мана
для верхівця; верхівець цей наче
я; я пришпорив оце коня;
кінь, генерале, туди не скаче.

Генерале! Я бився за вас, як лев,
я ж полотно і плямую стягу.
Генерале, й хатка картярська – з мрев.
Я пишу вам рапорт, збовтую флягу.
Щоб пережити великий блеф,
клапоть паперу дає наснагу.


----------------------------