У темені лечу, бо маю крила,
І не лякає ця пітьма мене,
І вогник той, що у душі відрила,
До світла шлях уже не промине.
Цей вогник зможе загасити
Лише та мить, як за межу піду,
Та є надія, що підхоплять діти
У душі їх зернятком упаду.
У зорі вірю на шляху моєму,
Вони для мене маяки в пітьмі,
І вірю, що не буде вже дилеми –
Куди і як, і з ким іти мені.

15. 01.2021р. Надія Таршин