Думку пряду на кужіль,
після в'яжу з руни свити.
Час не вигоює біль -
просто звикаєш з ним жити.
Згадую очі ясні,
мамине миле обличчя.
Бачу в оманливім сні
янгола із потойбіччя.
Крила розправить й мене
в ніжних обіймах затисне.
Мов у саду сколихне
небо заквітчані вишні.
Щемно на серці в цю мить.
Пам'ять голубить минуле.
Дощ за вікном цебенить -
душу ховаю у вулик.
19. 02.2021р.