Я пам’ятаю вечір той:
заграва, море й ми з тобою.
І хмар задимлених конвой.
І гуркітливий шум прибою.

Котилось сонце й в воду – плюх! –
за даллю скрилося рудою.
І мов крислатий капелюх,
здригнулось небо над водою.

Буяв і пінився прибій,
лизали хвилі берег рижий.
Й заграва в сутіні рябій,
неначе вищир звіра хижий.

А ти сміялась: «Он, дивись, –
мабуть, прокинувсь Змій Горинич…»
І мерехтіла в морі вись.
І насувалась з-за гори́ ніч.

Грайливі чайки молоді
снували по пісках черінних.
І ти плескалась у воді,
мов Афродіта, в хвилях пінних.

15.05.21