Я без грошей, в настрої не Різдвянім.
Видавець тягне з моїм романом.
Календар Москви занеміг Кораном.
Я не можу встати і йти у гості
ні до приятеля з дітками у колисці,
ні в сімейний дім, ані до дівиці.
Всюди притичина у готівці.
Я сиджу на стільці, трясусь від злості.

2
Ох, і кляте це ремесло поета.
Телефон мовчить, на обід – дієта.
Щодо позик у місцевкомі – вето:
це – як іти позичатись в баби.
Незалежність утратити значно гірше,
ніж утратити цноту. Ніже,
я гадаю, "заміж" – і вух не ріже,
і тішить здогадкою "ба, й час би".

3
Мій статус винен, що наречена
п’ятий рік не іде за мене;
і де вона нині – річ незбагненна:
правди сам чорт із неї не виб’є.
Вона каже: "Годі, облиш зітхання.
Головне – ми кохаємо! Одностайно?"
І це з її боку – не запитання.
А сама вона там, вочевидь, де вип’є.

4
Я у ближніх зневірився з їхнім керунком.
Я кухні покара зі зайвим шлунком.
Всіх дратую, зосібна – своїм стосунком
щодо покликань в житечній бучі.
Вони вважають мене бандитом,
насміхаються над моїм апетитом.
Я не владаю у них кредитом.
"Наливайте йому без гущі!"

5
Я бачу у склі себе: холостого.
Щось утямити з факту, буцім ясного –
як я дістався Різдва нового
1967-го – теж немога.
Двадцять шість літ в колотнечі, трясці
порожніх кишень, судейських нотацій,
учіння Законам по їх указці,
і удавань німого.

6
Усе іде собі, як по маслу.
(Я узагальнюю, беру масу.)
Щодо Маркса питання. Марксу
дивно, чому мене ще не ріжуть.
Гадки не маю, в який бік сальдо.
Знаю – існую парадоксально.
Епоха робить зі мною сальто.
Перепрошую всіх за різкість!

7
Себто, годі підстав укоськати гонор.
Ніхто уже не кричить: "До коней!"
Еліта винищена під корінь.
Пугача, Стеньки зотліли й мощі.
Зимовий взято, як зайця в байці
мисливця. Джугашвілі в консервній банці.
Німа гармата, бо крейсер в пастці.
В голові моїй – тільки гроші.

8
Гроші ховаються в сейфах, банках,
підпіллях, півчобітках, підштанках,
церковних касах, поштових бланках.
Гроші мають свою Природу!
Пошум пачок банківських асигнацій –
як у верхівках беріз, акацій.
Я у полоні галюцинацій.
Дайте кисню до роту!

9
Ніч і шепіт від снігопаду.
Бруковицю тихо шкребе лопата.
В вікні напроти горить лампада.
Я стирчу на стальній пружині.
Бачу тільки лампаду. Але ікона
невидима. Я вже біля балкона.
Дахи ховає снігів попона,
і будівлі в ній – як чужинні.

ІІ

10
Рівність, брате, не те, що братство.
Не зауважити це – недбальство.
Рабство породжує тільки рабство.
Навіть зі поміччю революцій.
Капіталіст зростив комуністів.
Комуністи виродились в міністрів.
А останні плодять морфіністів.
Почитайте, що пише Луцій.

11
В сіть не іде нам золота рибка.
Маркс в господарстві не в’яже лика.
Труд мало спільного має з ринком.
Ринок збиткується з рук робочих.
Труд у буття – і мета, і форма.
Гроші – ніби його платформа.
Дещо – вище корита з кормом.
Розмотаймо клубочок.

12
Річ і цінник – дві різні сфери.
Авжеж, економіка в епіцентрі.
Це і єднає нас, як у церкві,
обґрунтовує наші вчинки.
Власне, будь-яка одиниця
своєю сутністю є дівиця.
В штáнях впевненіш і спідниця,
й сідниці, і дві кінцівки.

13
Кулька жадає трапунку в лузу.
(Я, імовірно, терзаю Музу.)
Не Конкуренції, а Союзу
має належати наше завтра.
(Я не нав’язуюсь у пророки.
Утім, можливо, мої доробки
вкоротять і несусвітні строки:
"Рік за два" – та ще мантра.)

14
Час пробив, і пора настала
шлюбу Праці та Капіталу.
Блиск упослідженого металу
(далі – калейдоскоп у лицях)
бажаніш нам порожні туманів,
незалежний від чехарди тиранів,
кращий цивілізації наркоманів,
поколінь, що зросли на шприцах.

15
Гріх первородства – не суть сирітства.
Є серед рис і така, як свинство.
Годі й відмінних рис товариства:
"Капіталу й Праці – не до інцесту".
Тьху-тьху, ми виросли не в Ісламі,
годі базік щодо пополамів.
Статевий потяг керує нами.
Полюси бережуть планету.

16
Як холостяк, я за шлюбні рамки.
Не жду, як то мовиться, дива з раки.
В сім’ї є ями і є байраки.
Сім’я – і володар-одноосібник
того, що творять у насолоді.
"Не вкради" – чують рідше, де не голодні,
а "Христа ради" инде й просити годі.
Побережіте невинних діток!

17
Мені, як поету, в цій темі нудно.
Більше: я знаю, що "коємуждо..."
Пишу і здригаюсь: отак безглуздо
ректи хіба міг я супроти влади?
Час порятує всіх, хто неправі.
Доста я жив у скандальній славі.
Кепська політика – люди мляві.
І цьому треба дати ради!

18
Гроші невинні, і мають вибір.
Не з неба сиплючись – знає митар,
гроші частіш і летять на вітер,
не гірше чесного слова.
Їх позичають, їх вимагають.
З нами в гріб вони не лягають.
Доста змоги множитись мають,
як у байках Крилова.

19
Думка здорова змагає хвору.
Душа переплюне й захмарну гору.
Щире пасторське слово фору
дасть – проти слюсаря, чи науки.
А доки рішать, що ректи пророку,
пораю – щоби раніше строку
вам не трапляти в сіті пороку:
займіть бодай чимось руки.

20
Я не впиваюсь чужим блаженством.
Це видається красивим жестом.
Я маю подумки їх предметом
північ, чарчину, ліру.
Увагою дереву ліс бентежу.
Біжу від загального інтересу.
А швидкість внутрішнього прогресу
має нутряну міру.

21
Це основа на передодень
ізоляції. До безодень
сьогодень не усякий годен
інтерес. Далебі, свідущі
одностайні: це несумісна
з братством, рівністю, й достобіса
нешляхетна, властиво, риса,
неприпустима в мýжі.

22
Так, затятий у власнім рості,
як Топтигін на воєводстві,
я співаю свій гімн роботі.
Щойно засіб удоста повно
всіх бажаючих опритомнить,
участі спільної люд сподобить,
розуму факела не соромить,
ощасливить кого завгодно.

23
Ні – й горуватимуть телепати,
буддисти, спірити, препарати,
фрейдисти, неврологи, психопати.
Кайф від тотальної ейфорії
згори диктовуватиме нам закони.
Наркомани почеплять собі погоны.
Шприц повісять намість ікони
Спасителя і Святої Марії.

24
Обволочуть посполитих вуаллю,
тіла понанижуть до тіл спіраллю.
Ввіткнуть в розетку з етил-мораллю.
Мову вивільнять від глаголів.
І ми, розвеселі від пінти елю,
закружляємо з оболок каруселлю.
Опускатимемось на землю
винятково задля уколів.

25
Я бачу і світ наш на моніторі
зі павутиною лабораторій.
А павутина від траекторій
звисає з-під стель. До дійства
зір відчуває відразу.
Людство, потроюючись, увійде у фазу
посягання на білу расу.
Неминуче смертоубивство.

26
Або нас порішать кольорові.
Або ми зашлемо їх у безкрові
світи. Утопимо в пиві совість.
Ні те, ані инше – не християнство.
Православні! Га? Неподобне діло!
Чом ви ціпнете остовпіло?!
Так ми зрадимо Боже Тіло,
аби ширити свої царства.

27
Я не виховувався на софістах.
Є щось фемінне у пацифистах.
І поділ люду на чистих-нечистих
не наше право, їй-богу.
Я не указую на скрижалі.
Кольорові пруть – нíкуди далі.
Та не ми світу малева добирали,
не нам їх потурити з нього.

28
Всім відведена щастя доза.
(Це не важко знайти у Гоббса.)
Сиджу на стільці, лічу квоти скоса.
Чистка – відразлива процедура.
Танці на цвинтарі теж огидні.
Творити достаток в тісному світі –
суто по-християнськи. Й квити:
оці засади і є Культура.

29
Нині охочі щодо звороту
"Релігія – опіум для народу"
втямили, з огляду на свободу,
що живуть в золоту часину.
У чиннім реєстрі(й це – засторога)
свобода невибору – вельми вбога.
Достоту, той, хто плює на Бога,
плювати хотів на людину.

30
"Бога нема. А земля у саднах".
"Геть не видати. Піду по бабах".
Творець, що діє у цих масштабах,
робить занадто далекі рейди
межи об’єктами. Вшир і здовжно –
там Його царствіє – і це точно.
Ви обізнані в нім заочно.
Сядьте на свої табурети.

31
Тиша. Провулок. Мороз блокади.
Здовж тротуарів лежать карпати.
Планети розгойдуються, як лампады,
запалені Богом у небозводі
в благоговінні своїм великім
перед непізнаним нами ликом
(поезія згукується відлигам),
як в гігантськім кіоті.

III

32
Новорічної ночі. Я і округлі,
до сяєва видраєні каструлі.
Я прикладаюся до мікстури.
Нерв розходився, як чорти люті.
Від пожеж у потилиці спиті ліки.
Пляшкú пригадую, з ким і скільки,
вологодську сторожу, Хрести, Бутирки.
Катма заперечень по суті.

33
На стільці сиджу я; ніч у квартирі.
Ніагара клекоче в пустім сортирі.
Я себе почуваю мішенню в тирі,
здригаюся на найменші стуки.
Я закрив на засув парадне: она
ніч в мене цілить рогами Овна,
що Амур з лука, що з балкона
Сталін в XVII з’їзд із "тулки".

34
Я вмикаю газ, зігріваю кості.
Я стілець дратую, трясусь од злості.
Мені перлів стачає у цім компості!
Я притомний в своїй догадці!
Хай вигрібають свій гній як хочуть!
Патріот, парубки, не криловський кочет.
Хай в КДБ на мене не дрочать.
Дріб’язку, не бриньчи в підкладці!

35
Я дихаю сріблом і харкаю міддю!
Мене ловлять багром і жахають сіттю.
Я дражню гусей і каргу невситну,
дайте мені лозину!
Я біснуюсь, як миша підпіч беззуба!
Хай виносять святих і портрети трупа!
Чим частити сокирою дроворуба,
поваляюсь в заметі: з часом остигну.

36
Не остигну, нівроку! Взагалі забудьте!
Я зазіхаю на участь в бунті!
Зизоокому фігу Будді!
За червінця – здожену й зайця!
Й най заціпиться – де зубило! –
хліборізки ясне світило!
Не упиратись, панове, підло.
Це мені – як серпом по яйцях!

37
Як Аристотель, маю колодязь,
відкіля не вíдомо, що натомість.
Зло існує, щоби з ним боротись,
не коромислами ж тягатись.
Всіх – у тузі за індивідом,
всіх, з хронічним кон’юктивітом –
всіх до матері за алфавітом:
демократія – в скіс і навкіс!

38
Милі роздолля піль і лощини,
ріки, озера, горбів морщины.
Гоже усе. Та лайно мужчини:
в тілі, а мало духу.
Стáвки були на кону високі.
Все утирается ясний сокіл.
Панове, побийте хоч шибки окіл!
Майте у носі муху!

39
Кипа осмут при мені сьогодні.
Личить шпалері колишня сотня.
Можна гайнути в бордель, до зводні –
нумізматки – вона б узяла.
Лінь відклеювати, ловчитись.
І сидіти тихо тобі, поститись,
до вікна напроти хреститись,
допоки воно не згасло.

40
"Зелень квітна, ой, зелень квітна!
Що там шепче її купина?
Зелен квіт уже по коліна!
Зелен-квіт – та й не мнеться.
Дівча ходить, ой, у хустинці.
Ходить полем, бере по квітці,
Взяв би в доні, ой, ув сестриці.
В небі ластівка в’ється".

------------------------