Ось дім, що Джеком поруйнувавсь.
Ось мур, де зіжмаканий ціпне бакс,
але Гансу – ні шансу, лише хана.
Це – Іваном викладена стіна.

Це стіна, яку спорудив Іван.
Вихлювато, доцільно уподобань
будівничих сіріє її бетон,
ніби мінам-пасткам у тон.

Це стіна, де: а) млоїть; б) їжака
і зміюки подобою нить витка,
буцім штопка бабусина, і взнаки
силі струму під стать дірки.

За стіною тріпоче місцевий стяг.
У снопи оперезаний, до звитяг
надихається тріїцею стрічок
символ – Циркуль і Молоток.

Чатові її пильно, як птахи з гнізд,
озирають в біноклі: Захід і Схід
справа неї, і зліва, та не впада
варті в вічі ані жида.

Тут віч-на-віч з’ясуєш поважну річ –
гріш ціна ідеалам епох-сторіч,
чи по Марксу – де гроші, там і ціна:
й цим опікується стіна.

Підійди до стіни, як нема іти
куди инде й порожні твої світи,
де тумани-омани і майбуття
упослідять, і сенс життя.

Підійди до цієї, миру-війни
версії, в стадії кам’яній
у бетоні відлитої, що скрижаль,
весь у тріщинах задзеркаль.

Цілий день біля неї нудьга. Вночі
докучають прожектори, хоч кричи.
І спросоння скрикуєш в унісон
зойкам стихлим: і це не сон.

Сни минають: лиш мокрі – кровлять отак
береги у блокноті того, хто вкляк,
де опінії автора з олівцем,
редаговані ще й свинцем.

Тільки час, беззаконно, туди-сюди
метучи на злодійскій манір сліди,
тут уник покарання: ба, зазвичай,
куля в маятник не влуча.

І стіні бовваніти тут рік у рік,
доки світ засинає під смертний крик
і годитиме люд гаманцям бариг
у відрижці на свій пиріг.

Підійди і убач її ікл копил,
пак, не Рим чи Китай – омітати пил
корінних, чиї кутні гнилі суціль
для сусідського м’яса-гриль.

Щебетати красиво і птах мастак.
А тумани-омани імла і так
перемеле, і пелену для зіниць:
не цурайся стіни – дивись.

--------------