Червневий день, ранкова прохолода,
Черешень грона між густим гіллям.
У ланцюгах між вибухів свобода
Згорьована, як наша вся земля.

Троянди усміхаються до світу,
Немовби кличуть серце до краси.
А я не відчуваю того цвіту,
Бо вже забракло і терпіння й сил.

Вночі і вдень стріляють в нас ракети
І гупає, гримить усе довкіл.
Серед оцього квіту крізь тенета
Нас ворог вибиває з міст і сіл.

І біженцями стали раптом люди,
А цвинтарі втомились від могил.
Сльозами і молитвами усюди
Наповнився до краю небосхил…

На дереві життя маленька гілка –
Це я, моя родина, давній рід.
Трудився кожен, як невтомна бджілка,
Допоки зорі йшли на небозвід.

А вечорами і в свята співали,
Летів той спів далеко від села…
Розбіглася від вражої навали
По всіх світах родина-ковила.
30.06.22