...Жрець задоволений. Та почуття
не прийнято являти в цій країні.
Тому його розмова з учнем більше,
нагадує строкаті пісні вітру,
відомого сухим пустельним жаром.
Але сплітаючи свій шлях з відлунням,
породжуваним гомінким камінням,
і подихом п’янких цвітінь знадвору,
слова звучать із потаємним змістом,
святилищу великому співзвучно,
торкаючись до мудрості глибин
закладених колись в основи храму.
Жрець раптом згадує це відчуття,
так гостро, тонко - він і поряд вчитель...
Як радісно вбирати словоспів,
відлуння мови - з об'єму і змісту...
Сприйняте, що ховалося так довго,
не проявляючись, забуте відчуття -
надмірне, вкрай тілесне. Та за ним
було і інше, - те, що налякало
тоді, і зараз проступає знову
в багряних полисках вогню, чіткіше...
Могутня і прозора течія,
кружляють знані і незнані форми
живого, раз за разом виринають
украй здивовані людські обличчя...
Ні, не обличчя, наче зсередини
видніються, немов одна лиш суть.
Раптово виникають і зникають,
як інше, різне. Наче зміст часів,
відпущених для кожного творіння,
зібрався в ціле, в результат кінцевий,
і дужим виром розтинає обсяг,
спиняючи свій лет побіля ніг
здобулих вічність видатних Рех Хету .
З одними він, бувало, зустрічався,
про декого читав, про когось чув,
а інші - незнайомі, та усі
споглядачі спокійні і глибокі,
воістину величні Вищим Духом.
Немов і не померли у свій час,
не зникли, не розвіялися прахом.
Чомусь зійшлися знов навколо нього...
Тоді були ледь зримі, зараз чітко
осяяні зсередини і ззовні...
Мить - марево зникає. Тіні вщухли.
Жрець міцно тре долонями обличчя.
2004
* Рех Хету (др.єг.) - мудрець, людина, що пізнала
природу речей.