'Кінець Древності'


Частина IІ: 'Уасет'

Художник - Девід Робертс. Храм в Абу-Симбел

Глава 1 ПАЛАЦ

1
Насуплений по виходу від нього
жерців Амона-Ра, які як завжди,
плекаючи свої зміїні плани,
жадали більшого, аніж просили,
і, як завжди, просили забагато,
"Син Божий" розряджався на прислузі,
що ладячи його до відпочинку,
затрачувала так багато часу!

Почувши про Раі, Його Величність
очима робить знак майстрам аби
вони закінчували бабранину,
і ті поспішно покидають зал.

За ледь помітним помахом руки
два дужі охоронці підіймають
жерця, розпластаного на підлозі,
та залишаються стояти поруч,
чекаючи наказів Можновладця.

2
Раі, схиливши голову, завмер
неподалік од вінценосних стоп
при троні, хоч і меншому за той,
в центральній залі, розмірами, та
в оздобленні коштовному своєму
в цілому явно кращому, як, власне,
і вся кімната - для прийомів - теж
приємнішою за врочистий зал.

Вважалось, побувати в цих покоях
велика милість з боку Пераа.

Ступаючи повільно, Божество,
немов не довіряючи й сандалям,
іде від трону, полишивши жезл
і посох. Далі од підступних стін -
на вкриту першим сутінком терасу.

Милує око гарний краєвид -
прекрасний вид на Річку, особливо
на храми упокійні потойбіч.

Та в стрімко опадаючій пітьмі
для зору відкривається лиш небо
і жрець вертає шанобливий погляд
на втомленого сяйвом Можновладця.

3
Тонкі, розшиті золотом одежі,
м'якими хвилями обнявши царську стать,
ховали роздобріле знизу тіло.

Лице під синьо-пурпуровим клафтом
з Уреєм витягнуте, як і в сина
від Тейє - юного Аменхотепа.

А ось посаджені вузькіше очі
з роками загубили блискіт, мляво,
безмірно пересичено, взирають
над оніміло звечорілим краєм.

Усе не так, як те було раніше.

4
І голос, в першу мить такий раптовий,
примушує здригнутися Раі.

- Ти нас покинеш на недовгий час.

Для декого став кісткою у горлі.

Шепочуть - прислуговуєш не нам,
приховуєш важливі таємниці.

І слави не бажаєш, влади - все
шукаєш іншого чогось і так
протистоїш мені, державі нашій.

Дурниці ніби. Хто державі здатен
моїй протистояти? та одначе,
подумай сам, а раптом за тобою,
чи за первожерцем твоїм із Ону,
пішли би люди, хто би став тоді
служити цій країні? Хто могутнім,
шукаючим нагоди ворогам,
дасть опір без твердого керування?

Чи ми забудемо коли гіксосів?

5
Володар Кемет підійшов впритул
і стишив голос: "Знаю, ти не кличеш,
не проповідуєш, але слова
зерном у колос часто виростають.

Говориш ти - призначення шукати
своє повинні самостійно, ніби
воно з народженням дається людям.
І з даного спитається у нас.

Ось тільки хто спитається, скажи?
Якщо не я, то хто тоді? Хто інший?

Аменхотеп із млявим інтересом
вглядається в лице Раі: - Мовчиш.

Мені підвладних тільки я спитаю!

Прекрасно знаєш те, що всі ці духи,
ті образи, яким б’ємо поклони,
офіри залишаємо - не правлять.

Мені, як і тобі, відома мудрість -
що є життя, що смерть, і що є суд.
Але очікує нас різна участь.

Мені тримати відповідь не тільки
за себе – за усіх відповідаю,
за весь наш благодатний край, який
Унефер полюбив і нам залишив.
Його повинен я уберегти.

У нас держава все ж, а не як інде -
розрізнені і дикі племена.
Хто і коли, як не сьогодні я,
уміло зберігав і мир, і спокій,
і володіння, дані нам батьками?

Чи це не знак великого обранства?
Чи це не місія моя найвища?
Тож я поставлений і я спитаю!

6
Цар робить крок у напрямку жерця:

- Мовчиш... Я добре знаю твою вдачу -
із кожним за посвятою говориш.
Чого ж, по-твоєму, не знаю я?
Чим у моїм краю не володію?

Запевне думаєш - цар надто ситий,
а з ситого лише іде - не входить.
Ти думаєш, моя постійна праця,
турбота за життя щоденне Кемет,
мої молитви кожен день і ніч
не так важливі, як твоя відсутність,
як зосередженість - од справ далека?

Чи просто кожен думає про себе,
і тільки я турбуюся за всіх.

Та не даремно сина вчив у тебе -
бо вороги твої і ти - це ціле.
І ми, аби повелівати мудро,
повинні ціле владно охопити.

Хоча таке і дражнить багатьох.
Так, багатьох, кого – прекрасно знаєш.

7
Недоумки, служителі підступні,
забули, опираються сьогодні
на зроблене учора! Що у нас
традиції наслідувати древнім!

Повторюючи ритуал, насправді,
не розуміють істинної суті!

Але не прагнуть і змінити устрій...

На старанно доглянутім обличчі
живий здавалося зайнявся вогник.

Ні, лиш проблиснув, потремтів і згас.

8
- Тобі відома мова Вавилону.
Тож їздитимеш дальніми краями
вустами Пераа. І повернешся,
коли покличу. Тут, в долині Кемет,
лишатися не можеш - надто близько
стоїш до сина, - тож повзуть чутки,
що ти чаклун, і неврожай накличеш.

А потім, родом із чужого краю -
хоч і давно прийшов, а пам'ятають.

Як пам'ятають іншого чужинця,
отого, з роду вічних пастухів,
що стада Нам пасуть в Річних низинах.
Отого, що, приближений царем
в часи важкі, приймав од вільних землі,
затим назад, як царські повертав -
не тільки на міцніючу державу,
на всіх працюючи, а ненавидять.

Запам'ятали - землю відібрав.
Податки встановив на урожай!

Забули про посушливі сім років,
забули, що від смерті рятував!

і що самі віддали! Так, самі!
І котре вже століття на чужинців
зі страхом поглядають.
                           Ненавидять.
І більш за все отих, хто біля мене.

Жаль, ти не з тих, хто зміцнює державу...

9
У паузах, залишених царем
для відповіді, жрець мовчав, - для чого
вступати у безглузді суперечки?

Роздумував, а як би сталось,
коли б запас робити дозволяли
із урожаю власного усім,
хто землю самостійно обробляв.

Але ось так, в часи чужих царів,
гіксосів, і поводилися з людом.

А що отой, пригаданий, чужинець -
із племені правителів, що владу
сьогоднішню подарували Кемет -
про це ні думати, ні говорити.

Хоча оті царі - не сьогоденні,
прекрасно знали як лютує чернь.
Не розгодовували так прислугу.

10
Царі є непідсудними, часи
минулі підлягають забуттю.

Тоді ж навіщо згадують чужинця?
Його рід-плем'я пастухів-гіксосів?

Згубивши тут достоїнство свободи,
мерзенні у очах народу Кемет -
погоничі корів, коней і кіз -
яку містити можуть небезпеку?

Невже дратує та іскринка волі,
яка у тих бідак іще жевріє?
Чи може насторожує численність,
із кожним роком, кажуть, їх все більше.

11
Відчувши на собі уважний погляд,
жрець повертає зором до царя.

Із ним, було колись, чимало часу
у неквапливих провели розмовах,
допоки ще не був той Пераа.

Але часи відкритості минули.

- Рабів і вільних немху намовляють,
підбурюють і хто це робить знаєш.
Є ті, кому потрібно більше влади,
потрібні поголоси і злочинець,
всіляка видимість турботи, дійство,
і будь-яка причина увійти
до Ону, до Бубасту, інших міст.

Примусити мене до різних дій,
які сьогодні не потрібні Кемет!

Життя надмірно добре рівне злому.
В серцях від жиру визріла отрута -
чекають тільки вдалого моменту...

12
Умащеним до вічності лицем
прокочується хвиля неприязні,
згасаючи у стиснутих губах,
напруженні на вилицях:
                               - Ну, що ж,
за порятунок сина борг оддав.
І за його навчання теж віддячу.

Ти знаєш, скільки значить син для мене.
Немає нагороди, яку я
не дам із вдячності, ось тільки знаю,
тобі це ні до чого. Жаль, Раі.

Сьогодні йди на пристань, до отих,
торговців фініками і човнами, -
на їхнім кораблі везу дівча
до вавилонського царя. Він просить
подати все, неначе він мою
дочку бере в дружини - задля слави
поєднання з ім'ям величним Дому.

Тримай оцю печать, аби Хепера,
чи там писці його, несли відразу
                           вістки мені.
Коли війська численні
повсюди не тримаєш - варто вчасно
підвладних чути, з кожним розмовляти,
підтримувати, обіцяти. Вчасно
сусідів між собою розділяти,
аби разом не виступили проти.
Так правити отими хазану
і радами вельмож, "дітьми", "синами"
і "жителями" "вільних" міст.
                               Хто платить -
нехай живе, допоки вчасно порох
зі стоп моїх собою витирає.

Потрібен людям страх перед Палацом,
перед судом високим, бо інакше
почнеться між одними різанина,
а інші військом підуть проти нас.

Тому повідомлятимеш мені
хто, де і що з підвладних виробляє,
і як там спостерігачі мої.

Ні, не кажу за ними слідкувати,
тебе образила би ця робота?
Кажу - дивись, аби не дуже псіли,
прошу - допоможи тримати лад.

13
Вже завтра зранку виступите в путь.
Відплинете укупі із човнами,
які я посилаю до Бубасту.

Вони затим поплинуть далі - в Пунт.
Та з ними і безпечніше в дорозі,
і менш помітним видасться від'їзд, -
тож вороги нашкодити не встигнуть.

Тобі я довіряю й ти повинен
допомогти мені, бо ми, Раі,
хоча і різні, та в цілому схожі -
не прагнемо війни, воліємо
вирішувати справи мудро, мирно.

У цьому, вірю, згідний ти зі мною.
А діяти, сам розумієш, можу
пізнавши, робиться довкола що,
отримуючи зважені поради.

Тому чекаю помочі від тебе.

І прийде час, і син, мій Гор, розкриє
мені вуста для вічності блаженства,
і прийме владу з рук моїх. Раі,
я вірю - це важливо нам обом...

14
Великий дім, немов би щось згадавши,
питає із хитринкою: "Послухай,
а де твій Гор, коли нарешті вуха
мої почують про твого нащадка?

- Палаце мій! Життя, здоров'я, сила!
Хіба не хочу я? Ось повернусь і ...

- Смієшся! - Пераа насупив брови,
- Ти хочеш залишитися?! Іди!
Все, що потрібно для поїздки слуги
тобі на корабель доставлять зранку.

Там будуть і дарунки храму в Оні,
і трохи золота на прожиття.
Іди. Ті швенді з Тиру ждуть тебе.
Та вийдеш через сад - мій син, твій учень,
бажає попрощатися з тобою.

І стережися недругів своїх.
Їм було одкровення од Амона,
що він з-за тебе змовкне на роки...

І Пераа поспішно відсилає
припалого йому до ніг Раі...

* * *

Художник - Девід Робертс. Храм в Абу-Симбел



Читати далі, Част.ІІ. Гл2.
Повернутися до змісту
Всі примітки

ПРИМІТКИ:

34. Кушити - (др.єг.) жителі, полоненні з Кушу - Нубії.

35. Старий храм Сонцю- йдеться про древній храм, на місці якого в описуваний час почали зводити новий. Це місце нині називається Луксор, (Єгипет), з залишками одного з старих храмів Амону в Уасеті (Фівах).

36. Аменхотеп III - цар Єгипту часів Нового царства (1580-1085 роки до Р.Х.) батько Ехнатона (Аменхотепа IV), на троні з 1408 по 1372 роки до Р.Х.

37. Хети - древній народ, що жив на території сучасної Туреччини, східніше від Троади, від побережжя Чорного моря до Кархемишу на півдні. Розбиті народами моря (греки, лівійці і інші) біля 1240 року до Р.Х.

38. Уасет (Фіви) - столиця Єгипту за доби Середнього та Нового царства.(2120 1085 роки до Р.Х.)

39. Клафт – головний убір, атрибут одежі фараонів.

40. Урей – знак священної змії на головних уборах, атрибут одежі фараонів, і найвищих жерців.

41. Тейє – дружина фараона Аменхотепа ІІІ, матір Аменхотепа IV-Ехнатона.

42. Гіксоси – ((Hyksos, Hykos) гіг-саги, гікси, гайксоси, хайксоси, хайки – загадкові племена (ймовірні предтечі вірмен і євреїв), що напали близько 1730 року до Р.Х. на охоплений смутою древній Єгипет. Їх вожді перейняли усі зовнішні атрибути влади фараонів і протримались в упокореному Єгипті близько 150 років. Хоча гіксоси окупували тільки Нижній Єгипет із Дельтою Нілу, але правителі областей Верхнього Єгипту були їх данниками. Столицею нових правителів Єгипту стало місто, у східній частині дельти Хут-Уарт, або ж Аваріс – еллінською.

43. Ханаан – (хуритська, до семітське найменування) в описуваний період загальне означення Палестини, Сирії, Фінікії - останні три назви з’явилися значно пізніше.