- Любий, світає... До ранку, як пташці до Бога, -
Мить у кохання в запасі до зміни вітрів...
Зміни небес, берегів... Словом, зміни до всього.
Не обіцяй, не чекай, не люби, не ятри...

- Люба, світає... Ти перша, єдина й остання,
Скільки на світі таких, та усе ж не таких.
Знай, що кохана, і знаю, тобою коханий,
Все, що зосталось – веління чужої руки.

Губи – безгубі і руки – безрукі... Зупинка
Серця без серця. Ці двоє прощались навік:
Хвиля, що так була схожа собою на жінку,
Скеля, якою у море вростав чоловік.