Прах до праху – кохання вмерло…
Не тривож прокляттями серце.
В знак жалоби завісь туманом
минулих кривд своє люстерце.
Як кохання, вмираючи, терло
сіллю образ відкриті рани
і труїло гірким дурманом,
додаючи в напій омани,
ти не згадуй – його немає.
Про мерців не можна погано
щось казати і думати - теж.
Аби серце загоїло рану,
нехай пам'ять твоя згадає
найпрекрасніші світлі миті,
коли щастя не мало меж…
Ти відмий їх, бо брудом вкриті.
А іще відшукай під бинтами
за втраченим суму липкого
свою здатність усе прощати –
і не треба вже більш нічого.
Вона буде єдиним крамом,
що візьмеш ти собі на далі -
це завадить камінням стати
болю в серці у час печалі.

Банальність співчуття чи додатковий набір банальних фраз.

Кохання вмерло – а людина жива -
У долі відкрилась сторінка нова.
Банальна фраза – почуття
чомусь коротші за життя.
Минуле для майбутнього урок –
запам’ятай і зробиш новий крок.
Яку банальність ще мені сказати?
Життя – це наші здобутки і втрати.
Корінням угору не можна рости,
не тримай минуле - відпусти.