пагіння зрізаю,
шипами сколола геть руки
і жалем колючим
роз’ятрюю серце
троянди – аж дивно –
цілісіньку зиму зелені
до січня ще й пуп’янки
щиро
розкритися прагли
тепер почорнілі
неначе й морози не били
та все ж почорніли
мов грізним вогнем опалило
ні брунечки
ні пелюстини
і гірко
бо знаю:
могла їх завчасно
від холоду я вберегти –
могла
та повірила
в лагідність зимню
можливо з коріння
хіба що з коріння
ще брості
живущі
проб’ються
зрізаю пагіння
при самій землі