Мерехтять затуманені зорі,
загубився ведмедиці слід,
я блукаю у хмарах як в морі,
а вони все пливуть десь на схід.

Придивляюсь напруживши очі,
в нескінченність у сизий туман,
я думками в зірках серед ночі,
я поринув в безмежності стан.

Побудую з фантазій карету,
коні-мрії поставлю у ряд,
я покину цю сиву планету,
буду мчати в зірковий парад.

Полечу і розтану в безодні,
довгу ніч проведу я без сну.
Ну а дні... Дні байдужі , холодні,
тільки ніч, тільки в ній я й живу.