Гірка недомовленість білих конвалій
В задимлений вечір, твій погляд палкий -
Сріблистий наліт на світлині реалій.
Прижовкла світлина, сюжет не новий.
Зустрілися в дощ, по розлуці уперше
На довгій дорозі у вік довжиною.
І знову моя парасоля уперто
Стирає межу між "твоєю" й "чужою"...
Забудь, як стояла з тобою - щаслива -
На вежі,
в під"їзді,
на ветхих мостах.
Були не страшні блискавиці та зливи,
Одна парасоля вкривала - мов дах.
Чи іншу сховаєш від спеки і шквалів,
Розкинувши неба прозоре шатро?
Мені тепер даху для щастя замало!
Сідаю в автобус.
Прямуєш в метро...
2001