У течію впадати рідних рук
тремкою річкою
так любо,
мій коханий.
Втрачати простір,
колір,
час
і звук
від ніжних дотиків того,
хто Богом даний,
і водоспадом
падати у мить,
коли водночас нам
і солодко і гірко…
У крові жар потроху догорить,
але не згасне
у долонях наших
зірка.