У розмовах, присвячених сучасній українській літературі, часто критики закидають письменникам надмірність ненормативної лексики розбещеності образу негативного героя із цигаркою в зубах і пляшкою пива у руці.
Можливо? це дійсно так, але треба врахувати і той факт, що двотисячники – діти важкої епохи, реформ, змін президентів, революції. Багато з них народилися навіть не в цій країні, а в УРСР.
Ненормативна лексика – це вираження емоцій, чи, все таки, «хвороблива потреба в піарі»?Спробуємо у цьому розібратись.
Чим наразі можуть шокувати двотисячники? Матюками? Ненормативна лексика давно посіла почесне місце в арсеналі художніх засобів багатьох їхніх попередників, у тому числі й останніх поетів минулого тисячоліття – вісімдесятників, навіть декого з класиків української літератури.
Візьмемо збірку С. Жадана «Ефіопія». Відкриваючи цю книгу, зразу зустрічаємо негативні персонажі і вище згадану лексику та жаргони: «Євросоюзом керує сволота »(ст. 5), « Фігачить по облому/ переборюючи втому»(ст.3)та інші. Головні герої побиті, зламані ХХ століттям, вони «діти робітників,котрі живуть на спальних районах/ сходяться на пустирях за чорними теплотрасами/ і кожного вечора грають від оборони,/витоптуючи траву китайськими адідасами »(ст. 23). Невід’ємним атрибутом героїв є цигарки, трава, сестри проститутки і «бухло ». Їм тільки що і залишається робити, – так це «Сидіти й пити своє вино./Дивлячись смерті в просте лице»(ст.20), «вивчають печальні дівочі обличчя/ і курять справжній дорослий табак.»(ст. 25), ніби намагаючись стати дорослішими, «Без зміни одягу й паспортів,/ червоне вино допиваючи з фляги» (ст.30). Вони «юні обірвані королі/ борделів і пивняків » (ст. 39). Можливо в алкоголі вони шукають спасіння змогу забутись, позбавитись від всіх проблем, що нависли над ними. Іван Столярчук в статті «У пошуках землі обітованої» писав: «Героїв своїх творів Сергій Жадан, порівнює із чорношкірими африканцями, які, згідно з растафаріанською релігією, чекають на пришестя бога Джа, який поведе їх в рай на землі в омріяну Ефіопію. Щоправда герої книги Жадана свій рай шукають самі. І в наркокур’єрів, і в нелегальних емігрантів, колишніх в’язнів, і в молодих поетів, і в досвідчених повій. Своя Ефіопія. Сергій Жадан розповідає про неї по-різному, але однаково без байдужості стороннього спостерігача. Провокативно обравши темою своїх віршів пригоди довкола наркотичної речовини, письменник ніби випробовує сучасний світ». Можливо і так, ця сіра маса, давно втративши надію, не добивається кращого життя, а просто чекає спасіння і того, хто поведе їх до світлого майбутнього із цього бруду. Або, для них свобода і відвертість -це і є їх щастя?
Яскравим образ негативного героя постає в поезії Андрія Любки, молодого,без сумніву, талановитого поета, в його збірці «Тероризм».Часто Любку дорікають у вживанні ненормативної лексики, аморальності. Сам А. Любка у статті «Життя має бути коротким і сліпучим, як кокаїнова доріжка» говорить про ненормативну лексику: « – Зрештою, я не так вже й багато вживаю тих лайливих слів, а коли вживаю, то, на мій погляд, виправдано. Наприклад, не можу собі уявити, якими словами можна виразити почуття людини, котрій на ногу впав камінь чи якій продали галіму траву? Мова – одна, в ній нема жодного поділу, треба об’єднувати, збагачувати мову, а не шукати в ній якісь теоретичні поділи. Мова дає можливість писати про все, вона дає всі варіанти, в цьому її фішка» З однієї точки зору він правий, в суч. українській літературі повинно бути присутнє все і секс, і алкоголь, і навіть « лайлива лексика». Бо в такому світі ми живемо зараз! Але, де ж мораль, етика, чи потрібна вона сучасній людині? Його персонаж збірки «Тероризм», у вірші «Тичина з Рильським», зізнається про себе сам: «Я голосно матюкаюся, докурюю недопалки…»(ст.3), « Павло з Максимом розпочинають нову пляшку, курва, у мене/ Завтра екзамен, я також нестерпно хочу випити.»(ст.3).Але, разом з тим, його герой ліричний, з своїми думками, поглядом на цей світ. У вірші «В’язкий туман, затяжний дощ» герой прокидається зранку і виходить на балкон курити
« Мальборо », просто думаючи «…про цей в’язкий туман, про перші ранкові/ Маршрутки, про чергову тріщину в / стосунках.». Його герой викликає у читача до себе певною мірою просто жалість,співчуття . Як зазначив Юрій Завадський, «Андрій Любка грішить участю в поетичних слемах », а чим ще можна заінтригувати слухача, як не ненормативною лексикою. Сам персонаж Любки називає українську поезію «сучою». Його вірші більше спрямовані на усне читання і тому на меті, в першу чергу, є ціль шокувати слухача. Олег Коцарев в статті «Поезія підліткового суспільства», що була надрукована в журналі «Дніпро», назвав поезію Любки «потужним піар – наївом ». Чи дійсно це так, напевне, ні. Андрій правий, його ненормативна лексика є засобом вираження емоцій, страждань, переживань. Хоч в деяких своїх віршах він і зловживає нею. Андрія Любку називають «генералом західного фронту», його твори цікаві молоді, бо в них відображене справжнє життя у всіх своїх аспектах і проявах, а не видумане, красиве. Все таки, «Краще гірка правда, ніж прекрасна брехня ». Але, як зазначив Юрій Завадський, «Насторожує нас в стосунку до творчості А.Любки та його ровесників, – яким чином талановитому поетові не стати зіркою-одноденкою в українському літературному процесі?». І справді, скільки їх молодих двотисячників, які самі соромляться себе так називати, поглинули у цей світ гіркої правди. Цього факту з літератури не викинеш, а отже, їхня література, яка порушує всі канони моралі і етики має, право на життя.
автор Богдан Боденчук