(літературна пародія)

Її фігурка наче доладна статуетка:
Обличчя, мов з фарфору, зіниці – аметист…
Зваблива, як богиня, до того ж ще й німфетка,
Ну, знаєте, Лоліта, як мовили колись.

Хоч пристрасна, та з криги Лоліта серце мала:
Але то, певно, Герда чи братик її Кай
Із нею серцем стиха взяли і помінялись…
…Тут без півлітри, браття, усім нам буде край…

Йшов млявий дощ осінній… Та зорі так сіяли
І місячна доріжка все світлом залила…
У серці, як в вулкані, все закипала лава, -
А павутина раптом взяла і ожила.

Та ось листок осінній (а, може, із газети)
Заглянув у віконце... Там - шоу, що „За склом”!
Листочок - за сонети!.. Та на такі сюжети!..
Петрарці, як то кажуть, повнісінький „облом”!

Поки писав ті вірші – зима все снігом вкрила
І змерзлого листочка забрала із вікна…
Та він не розгубився, знайшов собі кумира -
Й розбив Лоліті серце. Лоліто, чом сумна?..

Я розповів вам казку. Ви щось не зрозуміли?
Та то дурниці, браття, ще не таке бува…
Послухали - та й годі. Беріться вже до діла.
А чи до тіла краще. Все інше – трин-трава.


12.01.2011