Коли тобі боляче і раптом захочеться плакати - посміхнись
настільки широко, щоб аж заболіли щоки,
щоб наймодніші супермоделі позаздрили отій твоїй посмішці,
щоб одразу розвиднілось за вікном навіть у запізнілу темну грозу -

тоді сльози, що вже бриніли на самісіньких кінчиках вій,
знову зіллються у серце, наповнячи його по вінця.

І серце не буде порожнім, легким, наче повітряна кулька.

Не буде летіти у непотрібні і нездійсненні мрійливі висоти,
не калататиме надсадно у грудях, рвучись на волю,
ризикуючи впасти просто під чиїсь байдужі ноги.

Воно грітиме - отими незнаними слізьми - жовтогарячо, тихо і довго.

Незнаними, бо не смієш.
Незнаними, бо дитина.
Дивиться.
Прямісінько у твої усміхнені очі.