Зізнайтесь, Майстре,
звідки Ви?
І хто Ви?
Чи в підмайстрах у Вас,
бува, не янгол?
Що не конання плоті*, то ікона.
Що не безсоння Духу, то осанна.
Тут що не зала – арка із порталом.
І де не стань – стіна плачу для істини…
Десь тут сама історія вклякала,
теплішали холодні очі містики.
З якої піднебесної майстерні
ці дивом інкрустовані інтарсії**? –
Живе душа у неживому дереві,
аж дихає…
Напевно, так і справді є:
коли вогні погаснуть вечорові,
і світ засне,
на довгу ніч, як вимре –
по сходах тінь ковзне…
на третій поверх…
і двері рипнуть…
у четвертий вимір…

2011