Ти близько так і так далеко,
сьогодні гріх наш визрів весь,
була узята тихо Мекка
під блиск очей, під гук сердець.

Липневим шалом у заграві,
буйним колоссям ваготи
дозріла повінь, пахли трави
і вже не Ви, лиш ми, лиш ти.

В душі сум’яття, тихо встану,
піду до сонця навпрошки,
із ночі рук твоїх осанну
візьму на спомин, на віки.

Троянди запах у постелі
п’янкий залишу, амулет,
простирадл оксамити теплі
ще берегтимуть силует.

Пройдуть роки, а може вічність,
в туманах мрій спливе зоря –
пізнаєш в ній тоді наш відчай
кохання і…
чекатиму там я.