Здається іноді мені, що помираю.
Все тане навкруги,
в тумані тане.
Одним-одна між пеклом я і раєм,
Як та зима,
Що поміж нами, пане.
І та самотність, льоду холодніша.
І та печаль –
печальніша печалі.
Скажіть мені, хіба це наша ніша,
Під тягарем своїм
обох розчавить?

Здається іноді мені, безповоротно
ми віддаляємось
на відстані галактик.
І сняться сни уже без позолоти,
Ховаючи в собі надії клаптик.

Ми просто розминулись з Вами, пане,
У цій зимі
сніжинками печалі.
І не зігріти душі теплим чаєм,
Не згоїти мовчанням
серця рани.