Ну, не знав, оскільки, досі
Не Кратет і не Зоїл,
Що поетки ходять в гості
Вірші вичитать свої.

Я з підходом — шури-мури,
Про весну і солов’їв,
А вона:
- Спокійно, Юрій,
Ось, послухайте мої.

І пішла по самоцвітах,
По далеких берегах,
Де зима стрічалась з літом
І принцеси на бобах.

Слухав тихо я, а потім
Все, здавалося, й от-от
Розпочнеться свято плоті -
Губи, плечі, темний грот.

І в уяві еротичній
Обіймав її чимдуж,
І тяглись секунди вічність -
Я крутився, наче вуж.

А вона в прикиді моднім
Вірш читає, ще й навзрид...
Це ж у будь-кого завгодно
Розгориться простатит.

І в якийсь момент розгулу
Римування в голові
В мене щось та й перемкнуло,
Я сказав їй:
- Чергові

Вірші не читай, до трясця,
Дочко фландрського посла. **
А вона зірвалась з місця,
І, образившись, пішла.

Я не звав дівча додому.
Не кричав:
- Куди ти? Стій!
Вірші лиш складав на спомин
Поетесі молодій.


27.02.2013