Я серцю не дам відпочити ніколи
І душу давно на тортури прирік,
Бо котяться сльози гіркі мимоволі
З – під чорних од болю матусі повік.
Мене не примусять уже замовчати
Чи десь заховати одвічну печать
Сумного обличчя мого, поки мати
Зароблене потом не зможе узять.
Вона біля мене, на жаль, не єдина,
Хто хліб почерствілий вмочає у сіль,
Кому Україна сьогодні повинна
Багато покласти в порожню таріль.
Можливо, назавтра мені стане важче
І буду на поміч гукати вже сам,
Та маму не кину я напризволяще,
Зневірою втомленій вмерти не дам…
10.03.13