Користуючись тим, що на нашому “Самвидаві” є автори із серйозною філологічною освітою, а також повно талановитих творців, які сміливо заглядають у завтрашній день української та світової поезії, пропоную створити сторіночку аналітики процесів словотворення, використання, запозичень. Що коректно, що не коректно. Що добре, що погано. І куди взагалі потяг їде.
     Взагалі, щодо інтелектуальних запозичень, то не вважаю, що нам, українцям, потрібно тут особливо комплексувати. Використовуємо і все! Але давати (зберігати) явищам наші імена – надважливо?! Розвивати мову на фундаменті українського, означення повинні вживатися найбільш природним і доцільним чином, це зрозуміло. Не зовсім зрозуміло, де починається і закінчується українське, так? А потім, розвиток, це завжди якийсь початковий "дискомфорт" - певна незручність - так? Ось, наприклад, "нове" вживання - "піль" - ніби множина родового від “поля”, - вважаю, що такий словотвір – добра річ. Висновок: був би наш корінь, і нове слово буде доцільним, якщо приймається поезією? А існуючі запозичення "де-факто" теж уже наші? А як бути з дієприслівниками? Будова складнопідрядних речень інколи прямо таки вимагає широкого їх використання. Ось приклад таких речень:

"В цьому вистиглому місті,
де минуле цікавіше
кожним попереднім роком, -
особливий відлік часу.
......................
річки повноводний вихід
під набат церков і, мабуть,
з виноградного бродіння
вкляклий (врослий) в обрій привид замку.

Цікаво було би почути ваші думки, щодо словотворення і правильного використання слів, з користю подискутувати на таку тему. :)