У шибку вимиту до блиску
Рясними краплями дощів, –
Нетерпеливо промінь блиснув
І стрімко ранок заяснів.
Ожили раптом сірі тіні
І піднялись у повен зріст,
Блукаючи кругом по стінах
У пошуках затишних місць.
Чи діркуватим, наче сито,
Чи просто стало тоншим скло,
Але тепло несамовито
На мене падало й текло.
Іще дрімаючи на ліжку,
Немов лінивий ґаволов, –
Я не жаліюся ні трішки,
На те, що ранок сон зборов.
15.11.13