Спасибі, доле,
що ноги, руки цілі,
що поки ще ними владаю,
за очі, готові весь світ обійняти,
за світ, що сприймаю
барвою й словом...
"А решта?"
А решта - вагомий додаток,

Наді мною в небі синім
Жайворонка чистий спів
Поривається і лине
До небачених країв.
Плине в далеч невідому
Пісня мрійно-голосна
Поки птах не має втоми,
Поки неба синь ясна...

Гадалось, що в житті усе прощається –
І хибний крок і мимовільне зло.
Та світ жорстокий хижо посміхається,
Немовби зла ніколи не було…

А зло було, і є, і довго буде
Ятрити душі, нищити дотла.
Допоки світом правлять хижі люди,

День 40-й. Встановлення миру)

1.
Як над ланами родимими
Еос повстала, відверта,
наш Одіссей з побратимами
рушив до батька, Лаерта.

Останні дні року, що минає.
Рік намагається змитися
за горизонт зі своїми
жахіттями, з унікальним
Апокалипсисом, який
відбувається на наших очах.
Рік ховається
за сніговий овид, і лише

Султан нікого не боявся так,
В своїм палаці сидячи, в столиці,
Ні ляхів, ні іспанців, ні австрійців.
Та ледве слово чулося «козак»,
Як він від люті миттю зеленів,
Вельмож лупив підручним буздиганом.
Велів з тим лихом справитись негайно.
Він на вель

Берці чужі,
як ви прийшли?
Вас не чекали.
В'ються вужі,
стертий ковил.
Горя чимало.

Стис у руках,

Я знаю точно – так уже було,
Бо сам страждав і мучився немало, –
Чинило кривду непомірне зло,
Допоки благо не перешкоджало
Розгулу непомірної біди
Безкарно в добрім світі панувати
І не прогнало лихо це туди,
Де місце за провини винуватим.

О, славний Трампе! Дякую, всесильний,
Що за добу завершив цю війну!
Я зустрічаю радісно весну,
Нарешті можу почуватись вільним!

На цвинтарі хрести солдатські щільно
Стоять, але про це не спом'яну!
О, славний Трампе! Дякую, всесильний,

тигре, тигре, ти вогнвий
виблиску на хащі темряв
твір нелюдський рук чиїх
узір твоїх симетрій злих

із глибин, чи із-за хмар
сяйних вічей родом жар
із яких змагань він рвавсь

У лісі мовчазнім та чорнім,
У чистім полі з вітром та дощем,
Над прірвою в засніженій безодні,
На берегах, де ностальгії щем,
У пересохшім горлі рік ще диких,
Серед розпечених рудих пісків,
Під кригою штормів із вод великих,
Між небом та землею - с

Сніг падає, як небуття.
Сніг падає,
як гігабайти інформації,
на людську психіку,
сніг завалює
непотрібним спамом,
інформаційним мотлохом.
Шалені вітри збивають,

Вечір 39-го дня. Пенелопа признає Одіссея)

1.
Добрій хазяйці – все ж бажано
знати про справи родинні,
тож Евріклея – відряджена
у мезонін господині.

Вітри, мов струни, спокій розколихують,
як душу розколихує кохання,
як повня повнодзвонна понад стріхою,
вилонює магічне хвилювання.

Усе- усе свічадить одне одному:
озерна глибочінь - бездонню неба,
принишкла сутність тіні підколодної -

На хвості червоного дракона,
висне рік зеленої змії
і ятріють сльози-ручаї,
бо зі сходу дме не по сезону
буйний вітер і душа холоне
за краї розорені мої.
В Україні з усієї сили
виє завірюха світова,

Роз’єднані війною й ворогами,
Кордонами спільнот й материками,
Самим життям… Сумними журавлями…
В нас є можливість линути серцями,
Нестримний потяг - прагнути тілами…
Вібрації, об’єднані думками,
Не усвідомлені, але одвічно з нами…
У мандрах незбаг