До змісту.СВЯТОСЛАВ КАРАВАНСЬКИЙ
ПОШУК УКРАЇНСЬКОГО СЛОВА
або
Б О Р О Т Ь Б А З А Н А Ц І О Н А Л Ь Н Е ”Я”
(Науково-популярні бесіди на мовні теми з додатком словничків-рятівничків
від моди та мавпування)
ЧАСТИНА V. БОРОТЬБА ЗА НАЦІОНАЛЬНЕ ”Я”
LХІІІ. Вступ
LХІV. Клопіт наш спільний
LХV. Війна за національне ”Я”
LХVІ. Останній перепочинок
LХVІІ. За сценарієм ”россіянина Криму”
LХVІІІ. Крик крикуна в пустелі
LХІХ. Правопис слова ”трикутній”
(Нарікання з адресою та висновками)
LХХ. ”Неперервність” української ментальности
(Лікарю, зцілися сам!)
LХХІ. З відкритого листа до академіка М. Жулинського
(Ненаукове тло наукових концепцій)
LХХІІ. Модернізований правопис-24
(”Неперервність” української ментальності)
LXXIII. Підсумки
(LХХІV. Модернізований правопис-24)
(LХХV. Підсумки)
ІНДЕКС-1 (Українська лексика)
ІНДЕКС-2 (Російська лексика)
LХІІІ. ВСТУП.
Дуже болючим стало сьогодні в Україні питання правопису. Скоро 10 років,
як почалася його реформа, але й досі реформу не скінчено, і ми все чекаємо на
справді український правопис. Наявні сьогодні два правописи 1929 і 1933-1993
років (надалі - правопис-29 і правопис-33) на ділі не відповідають вимогам суча-
сности. Вимоги ці такі: уміло поєднати українську мовну традицію з сучасною
практикою. Тобто не переобтяжувати нашу мову рисами, штучно включеними у право-
пис-29, але й не перекреслювати самобутности української мови, як це робить пра-
вопис-33.
Що ж ми маємо на ділі?
Замість підійти до питання правопису з викладеним вище критерієм, навколо
правопису точиться боротьба політичних сил. Одна частина мовознавчої еліти вис-
тупає за беззастережне збереження зрусифікованого правопису-33, обороняючи цим
не українську мову, а честь комуністичного минулого, якому ця частина відверто
або приховано симпатизує. Друга частина - не менш затято боронить правопис-29,
який зберігаючи ряд традиційних українських рис, так само не ідеал і в повному
об’ємі не може задовольнити сучасних культурних потреб українського суспільства.
Отже, потрібен, як тепер кажуть, виважений підхід до справи.
Саме цього виваженого підходу і бракує тим, кому належить здійснити реформу
правопису. Замість виваженого наукового підходу переважає обивательська логіка.
Логіка ця така:
На правописі-33 виховано кілька поколінь, і тому його не треба міняти, щоб
людям не переучуватися.
Такий погляд не можна толерувати жодною мірою. Коли на початку ХХ століття
в Україні почався рух за українізацію освіти, то теж можна було сказати, що ряд
поколінь протягом 200 років вчилися російською мовою, то нащо цю ”традицію” пе-
реробляти. Але ж переробили. Бо так вимагало національне відродження поневоле-
ного народу. І традицію кількасотлітнього виховання було скасовано. Сьогодні
ситуація подібна. Правопис-33, маючи ряд позитивних рис, заразом виконував пар-
тійні настанови, спрямовані на асиміляцію національних меншин. І тому ті риси,
які спеціяльно запроваджено з цією метою до правопису-33, вимагають перегляду.
Саме на це не хоче погодитися частина тих, хто має відношення до реформи
правопису.
Таке становище непевности змушує автора вдатися до реформи правопису само-
стійно. У цій розвідці запроваджено комбінований правопис, про основні риси яко-
го буде мова у Розділі LХХІІ. Розробці цього правопису передували роздуми авто-
ра на тему правописної реформи. Ці роздуми знайшли своє віддзеркалення у авто-
рових статтях, публікованих, починаючи з 1991 р. Думки, висловлені у цих стат-
тях, пояснюють погляд автора на український правопис та його реформу, а також
обґрунтовують засади правописних норм, пропонуваних автором. Розділи LХІV -
LХХІ наводять скорочені варіянти цих статей.
LХІV. КЛОПІТ НАШ СПІЛЬНИЙ /скорочено/.
(”Освіта”, 30.08.91)
Читаючи правописну дискусію на сторінках тижневика ”Освіта”1, неспокушений
читач може подумати, що всі проблеми українського правопису полягають у відтво-
ренні іншомовних, зокрема слов’янських, власних імен та географічних назв.
Безперечно, що кожна культурна мова мусить регулювати написання таких тер-
мінів. Але до цього регулювання треба братися, коли всі інші правописні питання
унормовано й розв’язано.
На жаль, про український правопис цього сказати не можна. Правописна ж ко-
місія АН України /надалі - Комісія/ замість того, щоб почати реформу правопису з
кардинальних проблем, з ліквідації наявних у ньому асиміляційних перекручень,
обрала інший шлях.
Історія українського правопису не починається з 1945 р., як силкується пе-
реконати нас Комісія, називаючи першим виданням українського правопису, право-
пис, затверджений 1945 р. Такою лічбою Комісія перекреслює майже двосотлітню
історію українських правописів, очевидно, маючи їх за буржуазно-націоналістичні,
хоч прямо цього і не говорить. Але факт ігнорування попередньої - мученицької -
історії українських правописів, це і є мовчазне визнання усіх попередніх право-
писів меншовартими. Така позиція Комісії на ділі є відгомоном політики злиття і
взаємозбагачення мов. Почати реформу українського правопису, ігноруючи правопис
1929 року, значить свідомо продовжувати політику викорінення самобутніх рис ук-
раїнської мови, почату в 30-х роках. Важко дати інше пояснення, чому Комісією
зігноровано правопис 1929 р.
Правопис 1929 р. був перший демократично укладений український правопис,
вироблений з урахуванням реальних варіянтів української мови: галицького і над-
дніпрянського. Саме цей аспект і підносить правопис 1929 р. над усіма наступни-
ми українськими правописами. 1932 р. свавільним рішенням влади перший усеукра-
їнський правопис скасовано. Усі наступні, вироблені після 1932 р., українські
правописи укладувано в обстановці терору, без широкого демократичного обговорен-
ня, у вузькому колі стероризованих та добираних згори мовознавців, і тому ці
правописи не можна брати за вихідні, укладаючи новий український правопис.
Нема слова, що правопис 1929 р. не ідеал. Він має хиби, які належить усу-
нути. Важко було б сподіватися, що нація після майже 300 років безкультурности
зможе за 10 років випрацювати ідеальний з усіх боків правопис. Але це був пер-
---------------------
1 Стаття Т. Щітківської ”Право писати неправильно”, ”Освіта” 24.5.91 та В. Руса-
нівського ”Ще одна азбучна війна?”, ”Освіта” 18.6.91.
ший демократично вироблений мовознавцями Наддніпрянщини й Галичини соборний ук-
раїнський правопис, і реформу сучасного правопису, здійснювану в умовах певної
демократизації, слід було починати, беручи до уваги саме цей правопис. А що цим
правописом користується діяспора, його тим більше не можна ігнорувати, укладаючи
норми української ортографії.
Однак Комісія, яка нібито прагне єдиних для всіх українців норм, зігнорува-
ла правопис 1929 р. і, взявшися за поліпшення написання іншомовних імен та назв,
ще більше від нього відійшла.
Важко зрозуміти, яку користь для української культури й освіти принесе, на-
приклад, зміна української абетки. У діяспорі існує не одна, а десятки україн-
ських комп’ютерних систем, і всі вони дали собі раду на підставі вживаної досі
української абетки із знаком м’якшення на кінці абетки. Якщо для якоїсь усесло-
в’янської комп’ютерної системи треба переставити знак м’якшення, то хай система
собі переставляє, але нащо заради цього міняти усталену абетку в усенаціонально-
му маштабі? Яка це буде плутанина для користувачів словників та енциклопедій!
Переважна більшість цих користувачів не має академічної ерудиції, і те, що легко
збагнути академікам, важко буде пересічним громадянам. На ділі, зміна абетки
буде ще одним каменем спотикання для національного відродження.
Дотримання усталених норм іноді корисніше, ніж нововведення. Увесь англій-
ський правопис тримається на відмові від нововведень, і попри це мільярди людей
його засвоїли.
Нема слова, що написання власних імен та географічних назв потребує унор-
мування, але його найкраще здійснити після розв’язання кардинальних проблем ук-
раїнської ортографії.
А проблеми ці такі:
Повернення літерам Ґ і Г їхніх природних функцій у мові: щоб правильно від-
творювати звуки чужих мов, українці мають писати Ґданськ, Ґарібальді, Гемінґвей,
Гельсінкі, Гаммер замість Гданськ, Гарібальді, Хемінгуей, Хельсінкі, Хаммер.
Захищаючи нову українську абетку її творці вказують, що у словнику Б. Грін-
ченка знак м’якшення стоїть там, де й у новій абетці.
Покликання на класика нашої лексикографії було б переконливішим, якби рефо-
рматори абетки добачили б і ряд інших зафіксованих у словнику Б. Грінченка вла-
стивих українській мові рис, знехтуваних усіма асиміляційними українськими пра-
вописами, запровадженими після 1932 р.
Наведу кілька прикладів. Словник Грінченка нормує такі написання:
І. Лямпа, лямпас, пляц, блят, бакаляр, таляр, капелян, плястер, лязурок.
ІІ. Катедра, катедральний, Методій, Теофан, Тодось, Тодора.
ІІІ. Олександер.
ІУ. Голодівка.
У. Комедіянт /кумедіянт/, бестіянський, Маріяна, патріярх, єпархіяльний.
Це дуже характерна риса українського мовлення. Хіба можна назвати вмотивованим
таке написання: церемонІЯ, але церемонІАл; артерІЯ, але артерІАльний; месІЯ,
але месІАнство; МарІЯ, але МарІАнна?
УІ. Родовий відмінок слів жіночого роду з кінцевим складом -ість: вісти,
відомости, повісти, совісти.
УІІ. Назва міста Прилука.
УІІІ. Майстер, капельмайстер. Невже не ріжуть вухо академікам оці чужородні
концертмейстери, гросмейстери, коли всі вони походять від засвоєного українцями
майстра і мали б звучати гросмайстрами і концертмайстрами?
Чомусь ці наявні у новому правописі розбіжності із словником Грінченка, із
здоровим глуздом та з правописом 1929 р. не звернули на себе увагу реформаторів,
і з їхнього боку не було спроб повернути деякі з цих питомих рис нашої мови до
правопису.
Можна й без покликання на словник Б. Грінченка знайти ляпсуси у правописі
1990 р., який любенько повторює асиміляційні перекручення правописів, запрова-
джених після 1932 р. Якою логікою реформатори правопосу пояснять тверде напи-
сання прикметників трикутний, п’ятикутний і м’яке написання прикметника кутній
/закутній, покутній/, з якого попередні форми утворено? Яка потреба розрізняти
на письмі слова дружній та дружний, різницю між якими можна встановити, лише до-
рівнявши їх до російських відповідників дружелюбный та дружный? Чому прикметник
дружній не може передавати кількох значень, як більшість інших прикметників /на-
приклад, великий учений і великий будинок/? Чому нашу милозвучну, гнучку і зда-
тну до ряснозначности мову, треба ускладнювати непотрібною правописною казуїсти-
кою?
Замість урегулювання наведених тут - і далеко не всіх - дискримінаційних
рис другого видання правопису, Комісія взялася до впорядкування власних імен та
назв, які, хоч і потребують унормування, але спертого на правописній традиції та
здоровому глузді.
Ігнорування допогромного українського мовознавства і стало, на мою думку,
головною причиною невдачі нового правопису.
Виглядає так, що Комісія просто не знала, що український правопис після ре-
пресій 30-х років зазнав дискримінаційних змін, котрі треба ліквідувати насампе-
ред, і лише після цього переходити до інших реформ, якщо вони будуть потрібні.
Про потребу тих чи інших змін, перш ніж їх робити, не зле було б прокон-
сультуватися з громадськістю, включно з діяспорною.
На жаль, як видно з преси, обговорення правопису перед його затвердженням
майже не було. Обговорення мало місце після затвердження, але на правопис не
вплинуло. У голові не вкладається, щоб така знаменна подія в культурному житті
народу, як укладення звільненого від перекручень правопису, обійшлася без усе-
бічного обговорення, без жодної конференції, де могли б узяти участь і спеціялі-
сти, і письменники, і газетярі, і самі мовці.
Наведені у статті Т. Щітківської приклади недоречностей і помилок у так
довго укладуваному правописі промовисто свідчать, що новий правопис укладено не-
професійно, без усвідомлення відповідальности перед сучасним і наступними поко-
ліннями.
LХV. ВІЙНА ЗА НАЦІОНАЛЬНЕ ”Я”. /скорочено/
(”Літературна Україна”, 21.12.91)
ІІ
НОВИЙ правопис (ідеться про правопис-90) родився, але не вдався. Що робити?
Я гадаю, що словолюбна громадськість України мусить створити ”Комітет від-
родження українського правопису”. Цей комітет має розробити напрямні засади пра-
ці над новим українським правописом. Досі такі напрямні Комісія діставала від
антиукраїнської КПУ, і в цьому чи не головна причина невдачі нового правопису.
Розробка напрямних засад має відбуватися гласно, з участю широкої громадськости.
Свою діяльність громадськість не може обмежити лише правописом. Безпосеред-
ньо до відродження українського правопису має стосунок і відродження безпідстав-
но вилученої з ужитку української лексики. Наведу приклади:
Вилучена форма Накинута форма
Великий /Малий/ Віз Велика /Мала/ Ведмедиця
живе срібло ртуть
закотистий /комір/ відкладний /комір/
округа округ
оливо свинець
присягатися клястися
родзинки ізюм
стоп сплав
страхіття чудовисько
топити /метал/ плавити /метал/
хорист півчий
цина олово
Чумацький Шлях Молочний Шлях
Фахівці різних галузей можуть доповнити цей список. Він нараховує сотні
слів. Це наша самобутня лексика, і їй належить повернути права громадянства.
А хіба можна ігнорувати лексику, вироблену за законами українського слово-
твору і збереежну тепер лише на еміграції? Наведу приклади:
Новотвір Його еквівалент
довкілля навколишнє середовище
підсоння клімат
прозірки слайди, діяпозитиви
руханка зарядка, гімнастичні вправи
Образність і влучність наведеної лексики не підлягає жодним сумнівам. По-
рівняймо дві назви одної установи:
Міністерство охорони навколишнього середовища,
Міністерство охорони довкілля.
Яка з наведених двох назв звучить краще?
Ентузіясти-словолюби мусять розшукувати і надавати прав громадянства лек-
сиці, яку фіксує жива мова і яка в наслідок неуважности або в наслідок засилля
загальносоюзних форм не потрапила до словників. Наведу приклади:
Жива форма Її еквівалент
винувати винуватити, винити
підплачувати давати хабара, підкупати
Слово винувати - слово живе: ”Я Вас не виную”, ”Винуй сам себе”. Його
фіксує Словник Грінченка, а також словник Білецького-Носенка. Це з крови й кос-
ти українське слово.
Відродження і узаконення питомої української лексики вимагає заразом і ви-
лучення з нашої мови - передусім із словників - словесних динозаврів, які засмі-
чують і дискредитують мову. Наведу приклади, узяті з ”Російсько-українського
словника” АН УССР у трьох томах (далі - РУС) та із ”Словника української мови”
АН УССР в 11 томах (далі - СУМ):
Словесний Динозавр Нормальна форма
болезаспокійливий (СУМ і РУС) протибольовий
гостроконечний (СУМ) шпичастий, шпичакуватий, гострякуватий
кровоссальна комаха (СУМ) кровопивча комаха
лихоманити (СУМ) морозити, трусити, тіпати
наплювацьке /ставлення/ (СУМ і РУС) нехлюйське або свинське /ставлення/
повітряний поцілунок (СУМ) поцілунок рукою
променезаломлювання (СУМ і РУС) заломлення променів
співумисник (СУМ і РУС) співучасник
Словесні динозаври - це лексика живцем здерта з російських форм. Своєю гіб-
ридною неоковирністю й невідповідністю духові української мови динозаври лише
дискредитують тих фахівців, які такі форми вживають.
Згадуючи лексику, не можна поминути і наголосових перекручень, якими рясні-
ють наші словники. Наведу приклади:
Український природний наголос Перекручений наголос
зАгадка зАгАдка (СУМ і РУС)
моє повАжання! моє поважАння! (СУМ)
Обшивка /комір/ обшИвка (СУМ)
пОдушка подУшка (СУМ і РУС)
прИнос принОс (СУМ)
Цей список можна писати й писати.
Лексичні проблеми виходять за межі власне правописних клопотів. Проте одні
й другі тісно між собою пов’язано. Уболівання за самобутність української мови
вимагає уваги і до лексичних проблем.
Отже, роботи на ниві мовної культури - непочатий край.
LХVІ. ОСТАННІЙ ПЕРЕПОЧИНОК.
Про цей пожмаканий папірчик Артем із огляду на зливу
Розмов було чимраз то більше... Не зміг на час прийти на співи...
Об цім би то мізернім ділі А може краще так: Артем
Все більше й більше говорили. Спізнився у зв’язку з дощем?
Дарма, що Ян був син рабині, Тиміш довідавсь від дружинниці,
Не міг позбутися гордині... Що акти не набрали чинности...
Дивую, де цей термін взявся, Перо ж моє гризе вудила:
Коли існує марнославство? Не увійшли б то акти в силу.
Щоб з мулу витягти свій віз, ”Чи візьме - думав гість - панянка
Максим, сказать, із шкури ліз... Оцю непишну одяганку?”...
А чий це голос і звідкіль: Словник же мій багатотомний
Шалених докладав зусиль? Непишну оберта на скромну.
З’єднати з телефоном рацію - Начальник цеху казанів
Велика це була мудрація... Що називається запив...
Лише сучасні кібернетики Запив, прошу мені пробачити,
Таке утнули хитросплетення. У повнім цього слова значенні.
Сказати правду, Костя Зуб Хоч співаків зійшлася жменька,
Був натуральний чреволюб... А втім співали нічогенько...
А для адептів кальок модних Було б не порпатись у римах
Він був і є черевовгодник. І вжити варіянт терпимо.
Юнак забрав собі у голову,
Нехай там що, накрасти золота...
Чому така - хай хто дотумка -
Заволоділа хлопцем думка?
LХVІІ. ЗА СЦЕНАРІЄМ ”РОССІЯНИНА КРИМУ” /Конспект/.
(”Літературна Україна”, 9.7.92)
У цій статті, поминувши полеміку, цікавим може бути спостереження над вида-
ним АН УССР ”Словником української мови” в 11-ьох тамах (скорочено - СУМ).
Словник без жодних ремарок фіксує такі українські слова:
банкет - як рівновартий еквівалент до бенкет
виручка - замість традиційного виторг
клястися - у значенні ”присягатися”
листати - у значенні ”гортати”
невідв’язний - дано без прикладів з літератури, зате широко вживане у пояс-
неннях
стержень - замість стрижень
чеканити /монети/.
Повний список таких форм не вмістився б і в кількох статтях. Зате питомі
українські слова у СУМі позначено дискримінаційними ремарками:
завдовжки - розмовне, тобто нелітературне
колобродити - так само, зате безчинствувати без жодної ремарки
просвіта - згідно із Словником, слово застаріле
сягнистий, - розмовне, зате розмашистий дано без жодних ремарок
фігляр, штукар, розмовне, зате фокусник дано без ремарок.
Такі приклади подибуємо на що-другій сторінці. Іншими словами, усю питому
українську лексику СУМ шельмує, заступаючи її лексикою російською, або здертою
з російської.
Цілу низку вживаних класиками слів СУМ зовсім не фіксує. Наприклад, у сло-
внику немає таких слів:
кривосвідок, кривосвідчити, зате дано лжесвідок, лжесвідчити
мальовання - /з наголосом на О/ на відміну від малювання - дії
оприлюднювати
розчаровання - ”заборонений” наголос на О; вживав Г. Хоткевич
спанська - широко вживаний прислівник.
Розмір статті не дозволяє дати повну картину кастрування нашої мови, здій-
сненої СУМом. Заразом Словник практикує такий маневр: варто письменникові ока-
зійно /наприклад, у листуванні/ вжити російське слово, як воно моментально фік-
сується як норма. Наприклад:
баловство
нарядний
обмовитися
повітряний поцілунок.
Спотворено у Словнику і наголосову систему української мови. Наприклад,
слова
переспів, старіти, перебіг, перебіжка,
у Словнику мають або подвійний наголос, або спільний з російським. Подвійний
наголос служить переходом до російського:
переспів, старіти, перебіг.
Подвійний наголос у слові перебіг дозволяє у слові перебіжка поставити ро-
сійський наголос уже без подвійної комбінації: перебіжка.
Деякі тлумачення СУМу просто неграмотні. Наприклад:
Оливо витлумачено як олово, і дано приклади з класиків, котрі, як ми зна-
ємо вживали це слово в українському неспотвореному значенні, що відповідало су-
часному накинутому слову свинець. СУМ наводить цитату з Л. Українки:
”...топлять оливо, ллють кулі”.
А кулі ж ллють не з олова (Stanum), а із свинцю (Plumbum). Отже, оливо в
мові Л. Українки, як і в мові українців, значило не олово, а свинець.
Аналогічно СУМ слово олив’яний тлумючить як олов’яний. Чи треба пояснювати,
що словникове тлумачення - абсурд?
Словник збиватиме з пантелику не лише сучасників, але й прийдешні поколін-
ня. Отже, шкоду заподіяно на багато років наперед.
LХVІІІ. КРИК КРИКУНА В ПУСТЕЛІ /скорочено/.
(”Народна газета”, ч. 48-49, 1992)
Яка краса відродження країни...
Добре сказано. А я додам: коли краяни знають, що таке відродження і з чого
його починати.
Дехто тут може й образитись: ”Виходить, що ми не знаємо? А ідея поширення
українознавства? Хіба це не крок до відродження?”
Так, це крок до відродження. Але що таке українознавство? Як на мене,
усяке ”знавство” треба починати з мови, бо не можна знати ні України, ні україн-
ців, не знаючи мови, в лоні Руси-України породженої, тоді під нагаєм окупанта
забутої, а оце /і то з великим скрипом/ відроджуваної.
Знання мови - головний компонент українознавства. І передусім її мусять
знати самі українознавці. Мусять чітко з’ясувати собі становище, в якому опини-
лася наша мова після довгих десятиліть плюндрування, суржикування, калічення.
Мусять з’ясувати собі, що мова, яку нам прищеплено заходами антинароднього уря-
ду, не українська мова, а хирлявий суржик, неоковирне канцелярське арго, створе-
не в УССР для ілюзії існування української державности. УССР уже немає, а її
потворна спадщина в образі суржику збереглася, і саме цей спадок кладено в осно-
ву нинішнього українознавства.
Вдамся до прикладів.
Недавно я слухав радіо з Києва. Виступав представник міністерства освіти
України, доповідаючи про організацію з’їзду педагогів. Цей українознавець ви-
словлювався, як йому здавалось, українською мовою. Але чи була то українська
мова? Судіть самі. Наведу його вимову: асвітяни, праграма, арганізація, пра-
вести, педагагічний, багата /у значенні багато/, неабхідна, запазичили, аднача-
сна. Отак українською мовою говорить педагог. А як говоритимуть його учні? Як
можна таких українознавців допускати до мікрофона українського радіо? Краще б
він виступив по-російськи, а диктор переклав.
Я розумію цього номенклатурника. Увесь вік він тільки й робив, що витруював
із себе своє українство, користувався російською мовою, засвоївши її акцент. Аж
ось проголошено незалежність України і почато ”повзучу українізацію”. ”Ну то й
що? - сказав він собі - Я можу і по-украінскі”. І заговорив, як оце я наводив.
Читаю статтю літератора. І дізнаюсь, що він не схвалює жертвоприношень.
Невже ж поетові, письменникові не дере вухо невластиве українській мові слово?
І де він його взяв? З російсько-українського словника, виданого на замовлення
асиміляторів. Словник вилучив з нашої мови тисячі питомих українських слів, за-
ступивши їх суржиком. І тому у словнику немає слів принос, або приноси, що їх
вживав народ замість предовженного жертвоприношення. Але письменник на те й
письменник, щоб критично ставитися до підсунутого окупантом покруча. Можна вжити
взагалі якесь інше слово: жертва, самопожертва. Письменник, казали колись, це
хоронитель мови народу. Гай-гай. Не той тепер пішов письменник. Читаю далі і на-
дибую таке: схильності /здерте з російського склонности, по-українськи нахили/,
коливання /де треба вагання, бо здер з російського думання: колебания/, насміш-
ка, власть імущі, відречення, гордитися.
А ще цитує стаття слова пісні ”Ми помрем не в Парижі”. Українська мова має
ряд характерних рис. І одна з цих рис це наголошення помремО, несемО, живемО,
кладемО, ковтнемО, бережемО, веселимО. Де саме вживано таке наголошення і чому
- це окрема тема. За таке наголошення у ХІХ ст. нашу мову порівнювано з францу-
зькою. І от поет, письменник, пісняр пише пісню, де вживає покруч з чужим наго-
лосом. Покруч цей мають підхопити співаки, прищеплюючи поколінням суржик.
А редактори не зробили жодної правки ляпсусів. Зате усе написане право-
писом 1929 р. здебільшого виправляється на правопис УССР.
Читаю статтю публіциста. Публіцист говорить про не посвячених /так у тек-
сті/ осіб, маючи на увазі невтаємничених. Читач може подумати, що в Україні
створено обряд посвячення людей, як це робиться з водою, пасками тощо. Аж то
просто журналіст не завдав собі труду вдатися до словника, де на цей раз росій-
ське слово непосвящённый таки перекладено. Далі в тексті йдеться про слабнучу
опозицію. Тут уже нема гріха публіциста. Академіки УССР не спромоглися знайти
української форми даного слова. Зате редакція могла б знати з ряду публікацій,
що слабнучий - це щораз або дедалі слабший. На жаль, редакція усі наявні у ста-
тті щоб виправила на аби, усі який виправила на що він /де слово він непотріб-
не/, усі відомо на знати /що не скрізь виправдано/, а покручів непосвячений і
слабнучий не постерегла. Така недобачай-слона українізація мало додає до зага-
лом цікавої статті. Відхід же редакції від усесерівських мовних канонів не мож-
на не вітати, тільки цей відхід слід узгоджувати із здоровим глуздом, щоб зам-
ість усмішки не викликати посмішки.
Найпрестижніші автори вживають сьогодні такі вирази, як задьористо /замість
загонисто/, пінистий /замість пінявий/, ледве чи /замість навряд чи/; а менш
престижні - знай відстоюють усе, що можна без усякої шкоди боронити, а коли йде-
ться про погляди, то й обстоювати. Неважко простежити за цим усім тотальне, не-
відступне, невигойне засилля всемогутнього суржику.
Висновок?
Усі українознавчі студії треба починати з того, що українську мову засміче-
но суржиком, який належить поборювати.
Нам усім треба визнати - і академікам, і письменникам, і українознавцям -
що ми поверхово знаємо українську мову. Наш правопис, наша лексика, наші словни-
ки - усе спотворене. І відроджуючи інших, треба заразом і самим відроджуватися.
Коли починалося українське відродження 20-х років, тодішнє покоління інте-
лігенції знало і живу і літературну мову. Учні одеських (!) шкіл у 30-х роках
не чули від своїх учителів такої спотвореної мови, яку сьогодні раз-у-раз чуєш
із стольного Києва (!). Найстрашніше те, що мало кого це турбує.
Сучасну еліту виховано на общепонятном языке, із старої інтелігенції збе-
реглися одиниці, переважно на гнилому Заході. Ці люди - літератори, публіцисти,
мовознавці - сьогодні на восьмому-дев’ятому десятку життя. Саме їх треба залучи-
ти нині до Надзвичайної Урядової Комісії для Порятунку Української Мови. Ство-
рення такої комісії - завдання число один сучасного українознавства. Відкладати
його на завтра не можна.
Чи почує хто цей крик?
LХІХ. ПРАВОПИС СЛОВА ”ТРИКУТНІЙ” (Витяги із статті НЕНАУКОВЕ
ТЛО НАУКОВИХ КОНЦЕПЦІЙ).
(”Літературна Україна”, ч. 10, 12.3.98)
Історія знає факти, коли з високих академічних трибун висловлювано і шире-
но антинаукові погляди. Феномен цей ще живий у нашій пам’яті. Хіба не з академі-
чних трибун і не академіками УССР шельмовано ”псевдонаукові” теорії М. Грушевсь-
кого? Хіба не на академічних сесіях засуджувано ”нездорові тенденції” в біологі-
чній науці, а кібернетику оголошувано буржуазною лженаукою, спрямованою на ви-
зиск трудящих?
Дехто скаже, що це вже давно минуло, і вороття йому нема.
Може, й так. Але практика захисту ненаукових поглядів і тенденцій із стін
наукових інституцій жива й досі.
Відомо, що розвиток української мови відбувався у вкрай несприятливих умо-
вах, під безперервними утисками та завдяки ентузіязму окремих осіб. Мало свій
негативний вплив на розвиток української мови та науки про неї і роздільне існу-
вання українських етнічних територій.
Тому сучасний мовознавець має зважати на ці всі чинники і вміти відділяти
зерно від полови. Науковий розгляд процесів і явищ в українській мові потребує
мистецтва аналізу та вміння враховувати усі дотичні деталі...
Деякі науковці не можуть збагнути, чому словник Б. Грінченка фіксує слово
кутній із закінченням -ій, а слово п’ятикутний - як і словник Є. Желехівського -
записує із закінченням -ий. Цією розбіжностю вони стараються оборонити сучасний
правопис і заперечити м’яке закінчення у словах трикутній, п’ятикутній, прямоку-
тній.
Для того, щоб правильно зрозуміти згадану розбіжність, треба згадати деякі
факти української діялектології та їхню роль у розвитку українських правописів.
Західньоукраїнським діялектам властиве тверде - відмінне від наддніпрянсь-
кого - закінчення ряду прикметників: середний, літний, пізний, останний, кут-
ний, покутний, закутний, п’ятикутний. Саме в такій формі ці слова зафіксовано
у словнику галицького лексикографа Є. Желехівського. Борис же Грінченко, уклав
свій словник після появи словника Є. Желехівського, і як сумлінний лексикограф
усі запозичені з інших джерел словесні одиниці наділяв ремарками. Біля слова
П’ЯТИКУТНИЙ стоїть ремарка ”Жел.”, яка свідчить, що дану форму взято із словника
Є. Желехівського. Науковий рівень праці Б. Грінченка не дозволяв йому робити
будь-які зміни у запозиченому слові. Слова ж, узяті з наддніпрянсьих джерел
словникар наводив відповідно до вимови наддніпрянців: кутній, покутній, серед-
ній, літній, пізній, останній.
Великий вплив наддніпрянської літератури на розвиток української мови при-
звів до того, що галичани засвоїли цілу низку і лексичних, і морфологічних, і
фонетичних рис літературної мови наддніпрянців. Засвоїли вони і м’яке закінчення
наведених прикметників. Розуміючи потребу соборного українського правопису, га-
личани підтримали український соборний правопис 1929 р., де згадані прикметники
- в тому числі прямокутній, п’ятикутній, трикутній - мали м’яке закінчення.
Спотворюючи українську мову після погрому інтелектуальної еліти, імперські
асимілятори у правописі-33 без жодного логічного пояснення наділили згадані фор-
ми твердим закінченням: прямокутний, п’ятикутний, трикутний. Оскільки ”злиттям
мов” керували не дуже ерудовані у мовознавсті фахівці, вони ”недогледіли” м’яко-
го закінчення у словах кутній, покутній, закутній і лишили їх без змін, показав-
ши нащадкам науковий рівень своєї ”роботи”.
Захищаючи написання прямокутній, трикутній, я сподівався, що науковці Укра-
їни підтримують мою зовсім не політичну і не ідеологічну, а чисто мовознавчу по-
зицію, щодо привернення українському правопису рис, штучно й безграмотно усуну-
тих імперськими заходами. На жаль, я помилився.
Деякі мовознавці горою стали на захист асиміляційного колоніяльного право-
пису. Жодні логічні аргументи, що вказували на низку безграмотних рекомендацій
цього правопису, їх не переконували.
Вони боронять успадкований від УССР правопис посиланням на діялктні особли-
вості, давно відкинуті і Сходом і Заходом України. Чи ж може сучасний правопис
базуватися на віджитих діялектних рисах?...
Правопис-29 не ідеал і має недоліки, але ціла низка його рис невід’ємні від
української мови. До правопису-29 негативно ставилася радянська наука і радянсь-
ке мовознавство. Але чому деякі мовознавці незалежної України так затято відки-
дають не тільки сам правопис-29, але й окремі його риси, і заразом боронять не-
уцькі рекомендації правопису-33? Чи не є це наслідок прищепленого радянською
освітою переконання у правильності ”ленінсьької національної політики”? Право-
пис-33 - дитя цієї політики. Це засвідчує перелік напрямних до цього правопису,
наведений у передмові до ”першого” його видання:
”4. ...забезпечити єдність із правописами братніх народів Радянського Сою-
зу, особливо - російського...” (”Український правопис”, Київ, ”Наукова думка”
1990, стор. 8).
Виходить, що той, хто боронить сучасний правопис, боронить ”братерство на-
родів Радянського Союзу” - витвір ”ленінської національної політики”.
А захист цієї політики - це вже політична акція з метою не допустити жодної
критики на адресу мітичного братерства.
Свої концепції оборонці правопису-33 підкріплюють твердженням, що на нормах
цього правопису виховано кілька поколінь, які дістали освіту в УССР. Яка була ця
освіта, можна бачити на сесіях Верховної Ради, де половина депутатів не володіє
українською мовою, а частина тих, що володіє, говорить жахливим суржиком, запо-
зичуючи вимову, наголоси й лексику для свого українського мовлення у ”братніх
народів”...
LХХ. ”НЕПЕРЕРВНІСТЬ” УКРАЇНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТИ.
З приводу поглядів О. Пахльовської на мову і правопис в її роздумах ”’Ук-
раїнська ідея’ як спадок європейського гуманізму” (”Час/Тіме” ч. 44, 1997).
(”Кур’єр Кривбасу”, ч. 106, жовтень 1998 р.)
Репресуючи дисидентів, КҐБ Східньої Німеччини відлучав від них малих
дітей і віддавав на виховання у сім’ї комуністів. Адоптовані у віці до двох
років діти нічого не знали про справжніх батьків.
Але часи змінилися. Після об’єднання Німеччини колишні дисиденти стали
розшукувати рідних дітей. Діти ж, які вже виросли, дістали освіту й фах,
здебільшого холодно сприймали своїх біологічних батька й матір, а часом і
не визнавали їх. Американські телеекрани обійшов документальний кадр, коли
молода медсестра відмовляється від зустрічі з рідними батьком і матір’ю. Бі-
ологічні батьки, розшукавши дочку, старалися з нею зустрітися. Та все було
марно. Тоді вони прийшли до неї на працю в лікарні. Телекамера зафіксувала
кадр, коли доведені до розпачу батьки спробували підійти до рідної дитини,
що саме прийшла на працю. Але дівчина, побачивши візитерів, буквально дреме-
нула від них сходами вгору, куди вхід стороннім заборонено.
* * *
Я згадав цей кадр, знайшовши в роздумах Оксани Пахльовської думки, які мене
спантеличили. Торкнувшися мовних проблем, авторка роздумів висловлює таке: ”Ви
навіть не уявляєте, з якою швидкістю тікали б з моїх лекцій студенти (з курсів
україністики в Римі - С.К.), якби я почала з ними розмову про необхідність орфо-
графічної кодифікації української мови. Бо, за лінґвістичною класифікацією, не-
кодифіковані мови - це діялекти... Рекодифікувати українську орфографію, повер-
нути її в минуле (підкреслення моє - С.К.) - означає здійснити безпрецедентний
- і по-радянському насильницький - експеримент щодо мови, який став би ще однією
загрозою для її майбутнього”.
По-перше, необхідність ортографічних змін у нашому правописі мусила визнати
Академія наук України, де працює комісія, покликана рекодифікувати деякі право-
писні ”реалії”. Таїти цей факт від світу, як на мене, нема підстав. Що ж до
згадки про ”повернення української орфографії в минуле”, то вона свідчить, що
авторка роздумів не бачить потреби відродження деяких рис українського правопи-
су, вилучених 65 років тому відверто терористичним шляхом.
Звичайно, кожному вільно схвалювати чи не схвалювати насильство, так само,
як дитині визнавати чи не визнавати своїх насильницьки відлучених батьків. Дивує
мене інше: чому деякі представники української культурної еліти так не по-евро-
пейськи легко сприймають насильницьке відлучення від своїх культурних цінностей
і таке ж приєднання до культурних цінностей напівазійської метрополії?
Чому ці представники вважають ”сучасними” риси, які єднають нашу мову з
Азією, і відкидають риси, які єднали нас з Европою?
Відповідно до европейських стандартів наші правописи до 1933 р. (було їх
кілька; надалі: правописи-до-33) одностайно віддавали европейські власні назви
якнайближче до оригіналів: австрійське прізвище Freud звучало по-нашому Фройд,
як його знають в усьому світі. Але О. Пахльовська воліє називати Фройда Фрейд,
відповідно до насильницьки прищеплених нам норм. За цими нормами українці мусять
писати Гарібальді, коли він Ґарібальді, і казати Хельсінкі, коли це місто світ
знає як Гельсінкі.
Цю насильсницьку деевропизацію української мови здійснено 65 років тому із
запровадженням колоніяльного правопису-33. Від 1933 р. почавши, український
правопис став інструментом імперської колоніяльної політики.
За незгоду з вилученням літери Ґ українських учителів розстрілювали. Одне
це свідчить, що ”правописна революція”, здійснена в Україні комуністичним режи-
мом, була насильством: таким самим як голод-33, як масові репресії, як переслі-
дування інодумців і запровадження ”єдиномислія”. ”Правописна революція-33” саме
й відбулася після погрому української інтелігенції та голодомору. Розстріл у
Сандормоху був її логічним завершенням.
Тільки розглядаючи згадані факти як ланки одного ланцюга, можна зрозуміти
існування двох українських правописів і виробити своє ставлення до цього існува-
ння...
Потреба створення єдиного українського правопису - це реальність, від якої
не можуть ухилитися навіть мовознавці колоніяльної школи, котрі переважають у
наукових установах України. Вони вже не один рік ”товчуть у ступі” український
правопис, забуваючи, що працю над ним треба починати з розгляду і всебічного ви-
вчення правописів-до-33. Віддання ж переваги колоніяльному правопису-33 - рівно-
значне схваленню комуністичної сваволі, схваленню тих відносин, що панували в
Україні за часів СССР.
Широкому загалові, що дістав освіту після ”правописної революції” та засво-
їв норми правопису-33 як невід’ємну частину своїх знань, важко дійти такого ви-
сновку. Істина не завжди лежить на поверхні.
А от культурна еліта мусить ширше дивитися, ніж пересічний обиватель, краще
розуміти підступні дії асиміляторів, глибше сягати в історію України та проблеми
українського відродження.
На жаль, ми бачимо зовсім протилежне. Погляди деяких представників духовної
еліти збігаються з поглядами обивателів та з поглядами науковців колоніяльної
школи. Виходить, що ментальність усіх згаданих прошарків суспільства однакова.
Досліджуючи цю національну категорію, О. Пахльовська цілком слушно твердить про
”неперервність української культурної ментальности”.
Одну з рис цієї ментальности спостережено давно:
Німець скаже: ”Ви моголи!”
”Моголи, моголи!”...
Риса ця присутня і в роздумах самої О. Пахльовської: боронь, Боже, не реко-
дифікувати українську мову, бо її вважатимуть діялектом, а італійці покинуть ле-
кції україністики. Виходить, що заради прихильности іноземців, ми мусимо толеру-
вати в мові неевропейські риси - риси, гірші від діялектних, бо їхнє призначення
- обернути нашу мову на офіційний напівсуржик, легкий для засвоєння чужомовним
колоніяльним естеблішментом.
На мій погляд, хай яку думку мають про нашу мову іноземці, аби для НАС во-
на була мовою, а не діялектом. Щоб українська мова не стала діялектом, треба
якнайменше вживати в ній ”некодифікованих” варваризмів, жодним словником не за-
фіксованих. О. Пахльовська, наприклад, ”відцентрові тенденції” називає центро-
біжними, словом нашій мові невідомим. Дехто скаже: дрібниця, не варта згадки.
Але коли кожен з десяти або й двадцяти тисяч українських інтелектуалів вживе ті-
льки одне російське слово, то мові, в якій вільно фігурує десять або й двадцять
тисяч ”некодифікованих” слів, важко буде відкинути закид у ”діялектності”. Треба
взяти до уваги й те, що О. Пахльовська належить до елітарних знавців мови, а в
мові менше ”втаємничених” інтелектуалів таких варваризмів буде куди більше, і
буде більше підстав нашу ”кодифіковану” де-юре мову, вважати діялектом де-факто.
Краще не бути діялектом, ніж не вважатися діялектом.
Розбіжність між де-факто і де-юре рано чи пізно помітять і чужинці.
Коли славіст-італієць поцікавиться, чому прізвище італійського національно-
го героя Ґарібальді ”кодифіковано” треба віддавати як Гарібальді і дізнається,
що це тому, щоб даний славіст не пішов з лекцій, то у нього складеться дуже спе-
цифічне уявлення про ”кодифіковану” мову. А коли цей славіст дізнається, що для
розуміння ”кодифікованої” мови треба ще знати щонайменше десять тисяч некодифі-
кованих словесних форм, тоді йому остаточно стане ясно, що між де-юре і де-
факто ”дистанція на простяж незміренна”.
Якщо до ”кодифікованої” мови приклали та прикладають руку псевдонауковці
колоніяльної УССР, а ми заради того, щоб витворене ними ”язичіє” було в очах чу-
жинців мовою, закриваємо очі на неуцтво і схвалюємо новації неуків, то як це
можна ”кодифікувати” за европейськими стандартами?
Чи ж відповідає дійсності теза про наше ”европейство”? Чи не ближче наша
”неперервна” ментальність до іншого, чужого нам на словах, континенту?
О. Пахльовській навряд чи вдасться приховати факт існування двох українсь-
ких правописів. Бо громадськість України - не кажучи вже про діяспору - побачи-
вши ”неперервну” затятість колоніяльних мовознавців, стала вирішувати правописні
питання самостійно, махнувши рукою на наукові інституції. Таке становище спричи-
нило, як дехто каже, мовну анархію в Україні. Ми маємо сьогодні вже не два, а
кілька правописів.
І це все через небажання великої частини української духовної еліти глянути
европейським оком на наш ніби національний, а на ділі колоніяльний правопис.
Правопис, який сьогодні функціонує, має низку недоліків. Закривати на це
очі означає личкувати правду, підмальовувати дійсність. Стратегія ”Потьомкінсь-
ких сіл” була притаманна колишньому СССР. Невже ж вона прищепилася і нашій мен-
тальності?
Нам не треба приховувати, що наш правопис має хиби. Треба це визнати і зді-
йснити реформу правопису, незалежно від того, що скажуть про це чужинці, та чи
будуть вони відвідувати українознавчі студії за кордоном. Нам треба мати право-
пис для себе, а не для іноземців.
1990 р. Інститут мовознавства (тоді ще АН УССР) порадував нас новою реда-
кцією правопису-33, де ”по-радянському насильницьки” змінив усталену протягом
більш як століття українську абетку. Запровадив він і низку інших змін, здебіль-
шого половинчастих і до кінця неопрацьованих. Інститут цей опановано мовознавця-
ми колоніяльної школи. Невже ж духовна еліта України настільки нерозбірлива, що
має погоджуватися і боронити все, що їй підносять псевдонаукові кадри?
Про низький науковий рівень цих кадрів є десятки свідчень.
Доктор філологічних наук (імени не називаю, бо йдеться не про особу, а про
якість наукових звань колоніяльної філології) у рецензії на ”Українсько-англій-
сько-німецько-російський словник фізичної лексики” (”Час/Тіме” #29, 1997) крити-
кує мову авторів словника. (Про цю критику читайте у Розділі ХХХ).
Чим пояснити, що своїм кривотлумаченням філолог збиває з пантелику україно-
мовну громадськість? Відповідь тут одна: невисоким фаховим рівнем філолога.
А коли так, то хіба не дивно, що частина нашої культурної еліти не бачить
”загрози для майбутнього” української мови в тому, що фахівці такого рівня ”ко-
дифікують” і мову і правопис? Ще більше дивує, що орієнтовані на Европу інтелек-
туали добачають таку загрозу у відродженні европейських рис нашої мови.
Цей сумний парадокс полягає в тому, що не всі ми ”вчилися так, як треба”, і
тепер, переоцінюючи і переосмислюючи засвоєне, не все до кінця прошиваємо крити-
чним зором, а що не прошиваємо, віддаємо на розсуд науковцям дуже сумнівного
рівня.
Майбутнє України та української мови вимагає від нашої культурної еліти
глибше орати інтелектуальним плугом і більше прислухатися до голосу Істини.
Що ж до офіційного правопису, рекодифікації якого дехто боїться, треба ви-
знати, що він недосконалий і має багато хиб, котрі треба без зволікань усунути.
І це треба зробити для НАС, а не для іноземців.
LХХІ. З ВІДКРИТОГО ЛИСТА ДО АКАДЕМІКА М. ЖУЛИНСЬКОГО
Копія: Директору Інституту української мови НАНУ В.В. Німчуку.
Після Акту про незалежність розробка справді українського Українського Пра-
вопису належить чи не до найголовніших проблем нашого відродження.
Для наукового підходу до проблеми треба простежити самий процес розробки
українського правопису в УССР, який майже без змін функціонує й сьогодні. Про-
цес цей в УССР керовано згори і підпорядковано настанові комуністичної партії на
створення ”єдиного радянського народу”. Ця настанова у своїй українській прак-
тиці нічим не відрізнялася від Валуєвського твердження, що української мови не
було, нема й не може бути. ”Валуєвським” духом просякнуто усі запроваджені за
вказівкою згори правописні ”норми”, чинні і в незалежній Україні.
Візьмім таку ”дрібницю”, як відмінювання прізвищ. Чому ми маємо відміняти
питомі українскі прізвища на російський лад:
Медвідь - МедвІдя, МедвІдем
Білокінь - БілокІня, БілокІнем
Сокіл - СокІла, СокІлом
а не так, як ми нормально говоримо:
Медвідь - МедвЕдя, МедвЕдем
Білокінь - БілокОня, БілокОнем
Сокіл - СокОла, СокОлом?
Це ж абсолютне повторення Валуєвської доктрини: не може бути самобутнього
українського відмінювання, лише російське.
Такі ”правила” ведуть до розмивання тональности нашої мови. Це знаходить
свій вияв у творенні прикметників від згаданих прізвищ. Нас змушують казати
МедвІдева повість
БілокІнева стаття
КобзарОва хата (від прізвища Кобзар).
Наведені ”правильні форми” годі вимовити.
Чи ж це не знущання з української мови?
Ці всі ”експерименти” з нашою мовою впроваджувано із замаскованою метою:
потвердити правильність Валуєвської догми, а заразом ”розмити” тональність укра-
їнської мови.
Відступ від українських норм чергування звуків у прізвищах дезорієнтує мов-
ців, і то навіть досить освічених. Літераттрознавець В. Скуратівський в газеті
”Література плюс” (ч.4, 1999) пише про
”народописання’ у ГригІра Тютюнника”.
А літератор В. Журба у повісті ”Наодинці з осінню” (”Кур’єр Кривбасу”, ч. 107)
пише:
”...господар... вперіщить Лисуня батІгом”.
Як виникають покручі на зразок
ГригІра та батІгом?
Це ж пряма аналогія до карикатурних форм
СокІла,
СокІлом!
Сучасна правописна норма не закріплює, а розмиває тональність нашої мови.
Читаю у творі письменника-лавреата премії ”Золотий Бабай”:
”...за те, що зробив мертвим грабарОм мову бранців картоплі”.
(”Літературна Україна”, ч.23, 1999).
ГрабарОм замість грабарЕм тут вжито за аналогією з ГончарОм. Форму Гонча-
рОм утворено не за українською, а за російською моделлю відмінювання, узаконе-
ною чинним правописом. Бачите, як розмиває нашу тональність експеримент, поста-
влений для торжества україножерських ідей!
Чи ж можна толерувати такі ”правила” в українському Українському Правописі?
Іде розробка нового Українського Правопису. Чи ж не треба переглянути від-
мінювання прізвищ, успадковане від УССР?...
Це зайве підтвердження засади, що не було, нема й не може бути українсько-
го написання, лише російське.
Таким провалуєвським самодурством нашпіговано увесь чинний правопис:
1...див. Розділ ХХХІ (правопис слів дружній та дружний)
2...див. Розділ LХІХ (правопис слів трикутній, прямокутній)
3. Треба пильнувати написання віч-на-віч, пліч-о-пліч через дефіс та день
у день, раз у раз, бік у бік, плече в плече тощо уже без дефіса. Знову таки
це ускладнює правопис і нічого крім плутанини не приносить. На ділі цього прави-
ла не дотримують навіть непересічні знавці мови. Так, у перекладі поезії Ш. Пе-
тефі (Літературна Україна, ч. 29, 1999) перекладач пише плече-в-плече, а В. Ше-
вчук у повісті ”Двері навстіж” (Кур’єр Кривбасу, ч. 116) пише бік-у-бік. Очеви-
дно, у людській свідомості існує інтуїтивна правописна логіка, яка змушує нас
писати за її велінням. Чи ж доцільно і далі практикувати правила, які без по-
треби ускладнюють вивчення правопису?
4. Треба пильнувати написання родового відмінку від міста і від держави
Рим: якщо держава, то Риму, а якщо місто, то Рима. А наші ж класики писали
листи з міста Риму і з міста Петербургу!
5. Треба пильнувати, щоб, не-дай-Господи, не сплутати гончарЯ з ГончарОм:
шедеври не одного українського гончарЯ, треба шукати у музеї ГончарА;
6...див. Розділ ХХХІ (правопис слова запорозький)
Додаймо до цього безпідставні вимоги деяких філологів вживати вирази хліб
ІЗ маслом, замість хліб З маслом, а також вимоги звертатися такими довжелезни-
ми пасажами, як панОВІ завідувачЕВІ ГригоріЄВІ ГригоровичЕВІ ГригоренкОВІ, і
стане зрозумілим, чому від вивчення ”задирективленого” правопису відмагаються
не лише антидержавники-урядовці, а й рядові смертні, хто зберіг бодай краплину
здорового глузду.
Чи ж не це ставило собі за мету мовознавство колоніяльної школи? Створити
такий правопис, щоб від його вивчення відмовлялися самі українці?
Усі ”мудрощі”, якими нашпіговано сучасний правопис, ведуть лише до одного:
до знеохочення мовців послуговуватися неоковирним мовним інструментом, а отже й
до знеохочення послуговуватися і самою мовою.
Батьки української ортографії намагалися зробити її якнайпростішою, якнай-
доступнішою для широких верств користувачів. Саме цього і вимагає від нас суча-
сний момент, коли йде змагання культур за володіння душами мільйонів мовців.
Якщо нова редакція українського правопису не відповідатиме вимогам нашого
відродження, прийдешні покоління віднесуть цю хибу на карб сучасної наукової
еліти, і передусім на карб Правописної комісії НАНУ.
LХХІІ. МОДЕРНІЗОВАНИЙ ПРАВОПИС-24.
Правопис-29 і правопис-33 на ділі не можуть задовольнити вимог сучасности.
І той і той мають недоліки, і той і той вимагають удосконалення. Оскільки пра-
ця правописної комісії НАНУ досі не принесла сподіваних результатів, і досі не
вироблено справді українського правопису, автор змушений самостійно вирішувати
правописні питання. У попередніх своїх працях автор послуговувся правописом-29,
хоч з цілим рядом його положень не погоджувався. У пошуках альтернативи довело-
ся звернувся до українських правописів-до-29. І саме на одному з них, - на пра-
вописі УАН, вжитому в ”Російсько-українському словнику” (1924-1933 рр.) за реда-
кцією академіка А. Кримського - автор і спинився, внісши до правил УАН незначні
зміни. (Слова з відмінною від правопису-24 ортографією, у дальшому тексті по-
значено зірочкою [*]).
Риси цього модернізованого правопису-24 такі:
1. Іменники жіночого роду із закінченням -ість, -ерть у родовому відмінку
однини мають закінчення -и: повісти, смерти;
2. Іменники чоловічого роду після числівників два, три, чотири мають закін-
чення множини: два робітники, три огірки, чотири мундири;
3. Ряд прикметників мають м’яке закінчення: безпросвітній*, народній, при-
родній, зворотній*, східній, західній, трикутній, прямокутній, п’ятикутній;
4. Низка слів має традиційну ортографію: манастир, мариво*, салітра, Баса-
рабія, сантименти, костел, шаравари, голодівка;
5. Українські прізвища відмінювано відповідно до української морфології:
Гончар - Гончаря, Швець - Шевця, Масол - Масла, Мазурок - Мазурка, Янів-
Янева, Антонів - Антонова, Пономарів - Пономарева;
6. Приросток З- перед літерою Ф не змінюється: зфальшувати, зфотографувати;
7. Слова який-небудь, що-небудь, по-перше*, по-друге* пишемо через дефіс;
слово неабиякий* - разом;
8. Слова раз-у-раз, день-у-день, око-в-око пишемо через дефіс, як де-не-
де, пліч-о-пліч, будь-що-будь; слова в наслідок та не раз пишемо окремо;
9. Слово мистець у непрямих відмінках тратить С: митця*, митцем*, митці*;
родовий відмінок множини слова стаття - статей*;
10. Географічні назви: Букарешт, Берестя, Лубні, Маріупіль, Мукачів, Прилу-
ка, Ромен, Тираспіль, Озівське море;
11. Прикметники від міст: рівенський, віленський, дубенський, лубенський;
12. Іноземне L пом’якшуємо відповідно до правопису-24: пляж, але класик,
номенклатура, флот, амбулаторія, молекула;
13. Сполучення ІА віддаємо ІЯ: парафіянин, комедіянт, матеріял;
14. Пишемо готовість від готовий, духовність від духовний
15. Грецькі скорочені слова на початку складних слів єднаються із словом-па-
ртнером літерою /звуком/ О: гідр-о-станція, аер-о-клуб, аві-о-пошта, аві-о-но-
сець, аві-о-мотор тщ;
16. Грецьку літеру ”тета” віддаємо як Т, але допускаємо і Ф: катедра/ка-
федра*, міт/міф*, анатема/анафема*, Методій/Мефодій;
17. Допущено паралельне вживання слів: роль/роля, метод/метода, медаль/ме-
даля, візит*/візита;
18. Іноземні міста - Рим, Париж, Берлін - у родовому відмінку мають закін-
чення -у: до Риму, з Парижу, після Берліну;
19. Латинську літеру G в іншомовних власних назвах передавано літерою Ґ:
Ґарібальді, Ґлазґо, Ґватемала; у словах-неіменах: конгрес, агроном, агент, ар-
гумент пишемо Г відповідно до української традиції;
(Вилучення літери Ґ - виправдане в запозиченій іноземній лексиці - оберну-
лося безглуздям у відтворенні іноземних власних імен. Наприклад, написання й ви-
мова прізвища віце-президента США Ґора як Гор є образою, бо англійське слово
Whore (вимовляється ”Гор”) - лайливе слово. Вимова Гор замість Ґор - це дискре-
дитація української культури на світовій арені);
20. Іншомовне Н віддаємо нашим Г: Гельсінкі, Гофман, Гаммер; виняток хокей;
21. Німецький дифтонг ЕІ перекладаємо як АЙ: Айнштайн, капельмайстер,
гросмайстер;
22. Німецький дифтонг ЕU віддаємо як ОЙ: Фройд, Дойч;
23. Англійське W в іменах перекладаємо як В: Волтер, Вільям, Вотерґейт;
24. Іншомовні м’які НЬ та ДЬ віддаємо м’яко: Нью Йорк, коньюнктура*, адьє,
адьютант*;
25. Пишемо Европа, евнух, евфорія, епархія, епископ, Евген і Євген, але
феодал*, нейтральний*;
26. Пишемо Геллада, гістерія, гієрогліф, гураган, гієрархія;
27. Пишемо хемія, амнестія, Еспанія, претенсія;
28. Толеруємо варіянти Олександер/Олександр*, міністер*/міністр, циліндер*/-
циліндр;
29. Толеруємо варіянти надхнення і натхнення;
30. Пишемо голф, шелф, носталгія, але фольклор.
Такий у загальних рисах правопис, до якого схилився автор і який застосова-
но у даній публікації.
Кілька слів про варіянти написань.
Лексичні варіянти в нашій мові існують віддавна:
вухналь/ухналь
збіговище/збіговисько
малесенький/манісінький/малюсінький
посидючий/посидющий
просимо/просим
ратай/оратай
сміятись/сміятися
співати/співать
стрибає/стриба
холоднесенький/холоднісінький
щемкий/щімкий.
Тому допущення таких варіянтів, як
Олександер/Олександр
Евген/Євген
Методій/Мефодій
візит/візита
міт/міф тощо
цілком виправдано і жодною мірою не шкодить правописним нормам, дотримання яких
лишається обов’язковим.
LХХІІІ. ПІДСУМКИ.
Становище, в якому опинилася українська мова, досить загрозливе для її май-
бутнього. Процеси розмивання самобутньої тональности нашої мови тривають. І тут
велика частка вини лягає на елітарних знавців української мови: письменників,
журналістів, мовознавців.
У середовищі практиків української мови переважає поблажливе ставлення до
українського мовлення. Немає вимогливости не лише до усного, а й до писаного
слова. Найпрестижніші письменники підпадають під вплив моди, не ставляться кри-
тично до свого слова, котре вони воліють писати з великої літери: Слово. І оце,
написане з великої літери, на ділі зневажають.
Візьмімо моду на слівце аби у значенні ”щоб”. У письменницькому середовищі
України сполучник щоб заступлено його діялектним варіянтом аби, а там де треба
вжити аби у матірньому українському (”шевченківськоиу”) його значенні, це сере-
довище змушене вживати два слова: аби тільки, аби лише. Інакше годі віддати
думку, висловлювану народом і класиками самим слівцем аби:
...влаштовуються танці на могилах, аби тільки привернути до себе увагу”
Ну що ж, постмодернізм - то й постмодернізм, аби лише не тотальний”
(”Літературна Україна”).
Незіпсутою українською мовою це треба висловити так:
...влаштовуються танці на могилах, аби привернути до себе увагу”
Ну що ж, постмодернізм - то й постмодернізм, аби не тотальний”.
Ті, хто засвоїв модний письменницький жаргон, не можуть висловитися норма-
льною українською мовою, бо слову аби вони надали значення ”щоб”.
Отже, ми маємо таку картину:
Українська мова Модний жаргон
щоб аби
аби аби тільки, аби лише, і навіть лиш би.
Чи покращують такі перетворення українську мову?
Чи не вносять вони плутанини до вже і так заплутаного ”злиттям мов” україн-
ського мовлення?
А от приклади лексики, вживаної найповажнішими авторами:
”...витає примара кризи (зрідні тій, якої зазнала Росія...)”
Що таке зрідні?
Слова цього жоден навіть колоніяльний ”нормативний” словник не фіксує.
Це слово ”здерто” з російського слова сродни. Шановний автор, згадавши ро-
сійське слово (або й думавши по-російськи), ”на ходу” українізує його, не завда-
ючи собі труду хоч трохи подумати над своїм мовленням.
А чи не краще сказати:
...витає примара кризи (подібна до тої, якої зазнала Росія...)?
У літературному середовищі панує переконання, що можна вживати в українсь-
ких текстах російські слова, і в цьому нібито нема нічого шкідливого.
Деякі літератори боронять своє ”право”, як вони гадають, ”збагачувати” нашу
мову тим, що, мовляв, мова мусить розвиватися і не може обмежуватися лише тради-
ційним словником. Це правильна думка, але збагачення коштом іншої (і то єдиної!)
мови не є збагачення, а навпаки збіднення.
Вільне вживання російських форм в українських текстах вимагає для розуміння
української мови знання російської. Це знецінює нашу мову, обертає її на діял-
ект, про що не перестають торочити наші ненависники.
Цілу низку ”двомовних” форм зареєстрував горезвісний СУМ. Але письменник
на те й письменник, щоб не брати ”на віру” те, що рекомендують колоніяльні сло-
вники, а мати своє уявлення про Слово (з великої літери).
На жаль, на практиці ми бачимо інше. Цитую:
”І ось - маємо те, хто і що встиг відхопити від загального пирога” (1)
(”Літературна Україна”).
Що таке відхопити?
Словник Грінченка такого слова не фіксує. Не фіксують його, перекладаючи
російське слово отхватить, і перекладні російсько-українські словники, включно з
останнім ”нормативним” РУСом.
Тільки СУМ реєструє слово відхопити з двома значеннями: 1. ”відсмикнути”,
2. ”відняти”. Друге значення проілюстровано цитатою з П. Мирного та М. Стельма-
ха. Це безперечне ”дитя двомовности” в обох письменників. Але ж навіть цей за-
пис СУМу не наводить значення ”відкраяти” у якому вжито слово відхопити у цитаті
(1). Таке значення - і то головне - має слово отхватить у російській мові. Ви-
ходить, що автор тексту (1) ”нічтоже сумняшеся” вживає слово відхопити, відпові-
дно до російського вжитку. Тобто ”збагачує” українську мову лексикою, запозиче-
ною в російськомовному середовищі.
Очевидно, що наведений ”новотвір” ніколи б не з’явився в сучасних текстах,
якби не напівжаргонне його поширення в російськомовних сферах. Українська ж мо-
ва знає кілька ”власних” синонімів до слова відкраяти, і серед них так само один
напівжаргонний: урвати.
Спробуймо підставити його у речення (1):
І ось маємо те, хто і що встиг урвати від загального пирога. (1)
Звучить краще вже тому, що не змушує нас звертатися за поясненням до росій-
ської мови.
Ще один приклад. Пише письменник:
”Західники” і ”грунтівці” - це не просто нова мода на давно забуте старе”
(”Літературна Україна”).
Чи зрозуміємо ми слово ґрунтівець без звертання до російської мови?
Лише підставивши замість ґрунтівці російське почвенники, ми зрозуміємо про
що йдеться. Тобто засвоєння нового слова у мовному центрі людини, котра вперше
його почула, відбувається через посередництво російської мови. Чи ж це шлях для
розвитку незалежної мови?
Як бачимо, розуміти деяких сучасних письменників без знання російської
мови годі.
А чому б не подумати хвильку і видати слово, яке не потребує російського
посередництва? Таким словом може бути хоч би й опертий-на-ґрунт:
”Західники” й ”оперті-на-ґрунт” - це не просто нова мода на давно забуте
старе.
Виходить, що українофоби мають рацію, коли пишуть про Україну:
”У неё нет особенной культурной вести универсального значения”. (А)
Наші літератори дають шовіністам привід до таких говорень.
Я розумію, що літераторів не можна винувати в сучасній ситуації. Цю ситуа-
цію якраз і створили українофоби, експерементуючи з українською мовою, спотворю-
ючи її правопис, ”удвомовнюючи” лексику, фальсифікуючи класиків, виховуючи ”кад-
ри” псевдознавців української мови з науковими титулами. Здійснивши ці підступ-
ні акції, ревнителі лінгвоциду і вдаються до тверджень (А).
Хто, хто, а письменники мають бути свідомими цього. І саме з їхнього сере-
довища повинні вийти ентузіясти відродження матірньої української мови.
Коли бездуховна вулиця диктує духовній еліті свої правила хорошого тону і
хорошого мовлення, то це вже межує з деградацією. Чому не може духовна еліта
започаткувати бодай у свому середовищі моду на незіпсуту українську мову?
Нетерпимість до ганебної ”двомовности” мусить з’явитися в самому середовищі
духовної еліти. Еліта має стати взірцем для загалу. Коли ж вона сама практикує
”двомовність” і не поборює її, то наслідок буде дуже сумний для нашої мови.
Треба письменникам у своїх організаціях провадити диспути на мовні теми,
скликати творчі семінари для обговорення мови того чи того автора.
Чому б літераторам не організувати клубу Слова. Українську мову віками
пригнічували, на давали розвиватися. Через це українська мова сьогодні - і про
це треба говорити - у багатьох рисах недовироблена. Безпідставне твердження?
Таж години фізкультури в українських школах ведуться російською мовою!
Чи ж це не має турбувати письменників? Чи можуть вони закривати очі на та-
кі факти? Як буде ставитися до української мови вихованець школи, коли ця мова
не функціонує в усіх сферах людської діяльности? Чи буде цей учень з повагою
ставитися до української книжки, до українського слова, чи засвоїть поблажливо-
зверхнє ставлення до неї проросійського естеблішменту?
Чи ж може письменник не бачити тут загрози для Слова?
А письменник не тільки майстер Слова, він також і творець Слова. Цю пись-
менницьку функцію треба виявляти, розвивати, пропагувати. Потрібні пошуки в цьо-
му напрямі. Потрібне обговорення окремих слів на засіданнях клубу Слова і ви-
світлення цих засідань у пресі. А ще потрібна нетерпимість до ”бракоробів”.
Згадаймо класиків. Письменниця О. Пчілка, відчуваючи брак потрібної лекси-
ки, сама творила високоякісне Слово. Це їй ми завдячуємо наявність у нашій мові
слів мистецтво, переможець, променистий. Галицькі письменники створили таке не-
заступиме тепер слово як здійснювати і сотні інших. Цю лексику ми сприймаємо як
органічно українську, бо вона такою є. А Олена ж Пчілка могла замість мистецтва
подарувати нам слово виськуство або штука, яке й уживали деякі автори. Це ста-
лося б, якби письменниця поділяла ідеї ”двомовности” і не відчувала ”особливої
культурної вістки” українського мовлення: його самобутньої тональности.
А яким Словом порадують наших внуків сучасні письменники?
Вибір широчезний:
аби у значенні ”щоб”
безкінечний
витоки
відхопити у значенні ”відкраяти”, ”урвати”
всезагальний
ґрунтівець
за великим рахунком
зрідні
імідж
неуникний
ні-ні, та й
ноу-хау.
Список цей можна продовжувати без кінця.
Усе змавповане, здерте з чужого ”плеча” без жодного натяку на українську
тональність.
Над цією ”матовою ситуацією” треба задуматися саме письменникам. Бо пись-
сьменник - це володар Слова. І коли Слово занедбано, коли офіційні мовознавці
сповідують погляди В. Жириновського в інтерпретації П. Толочка, то ніхто не ста-
не в обороні Слова, лише письменник.
І саме до письменників моє питання:
Чи не здається Вам, що ми будуємо другий поверх будівлі не завершивши пер-
шого?
До першого поверху української культури належить затвердження справді укра-
їнського правопису, видання десятків словників (високоякісних, а не під патрона-
том ”дядьків отечества чужого”): правописних, синонімічних, ортоепічних, термі-
нологічних, двомовних перекладних. Тільки маючи такий ”фундамент”, можна будува-
ти дальші поверхи.
”Бандерівець” ХІХ ст. - поет Т. Шевченко - розуміючи потреби української
культури, укладав український буквар. Письменник Б. Грінченко опрацьовував Слов-
ник української мови. Високий український інтелект служив потребам лультури.
І цю традицію треба берегти.
Наша культура сьогодні так само потребує українського інтелекту. Чи ж може
письменницький загал - посідач цього інтелекту - бути байдужим до цієї потреби?
Тому, закінчуючи огляд української мовної ситуації, я звертаюсь саме до
письменників усіх рівнів:
Треба щось робити, панове!
ІНДЕКС-1 (Українська лексика)
Індекс дає перелік слів пояснюваних або згаданих у тексті. Слова наведено
переважно у основній формі: інфінітив дієслова, називний відмінок однини для ім-
енника, чоловічий рід для прикметника. ІНДЕКС не наводить військових команд,
дієприкметникових форм та форм з прийменником ЗА. Ці форми наведено у розділах:
військові команди - російські та українські, - у розділі LІІІ; дієприкметники
/українські/ - у розділі LХІІ; форми з прийменником ЗА у розділах ХУ та ХУІ.
* * *
аби ХХ, ХХІІІ; а втім, однак УІІ; адже ХLУ; адьє LХХІІ; адьютант LХХІІ;
аж ХХХІІІ; Айнштайн LХХІІ; але тим не менше УІІ; амбулаторія LХХІІ;
амнестія LХХІІ; анатема/анафема LХХІІ; Антонів - Антонова LХХІІ;
а то не У; багатир ХХХІ; багатообіцяючий УІІ;
багаточисельний УІІІ, ХLІІІ, LХХ; баламутити УІІІ; баловство LХУІІ;
Басарабія LХХІІ; безглуздий ХІ; безоглядний ХІ; безголовий ХІ;
безоплатний ХІХ; безплатно ХІХ; безпросвітній ХХУ; безрозсудний ХІ;
безрозсудство ХІ, ХХХІ; безстрашно-визивний Х; безчинствувати LХУІІ;
Берестя LХХІІ; Біґ Бен LХУ; Білокінь LХХІ; благополуччя ХІХ;
блискавковідвід І; бляха ХХХІІ; богатир ХХХІ; богослужіння LХ;
болезаспокійливий LХУ; бувший ХL; будувати ІХ; будувати висновки ІХ;
будувати відносини ІХ; будувати здогади ІХ; Букарешт LХХІІ; важити УІІ;
в безпосередній близькости ХІУ; вводитися в дію ХІХ;
в грошовому виразі ХХУІІ; Велика /Мала/ Ведмедиця LХУ; Великий Віз І;
вертітися колесом ХХУІ; взаємини УІІІ; взаємовідносини УІІІ;
взяв жаль ХХХІІІ; вибачаюсь ХХХ-А; вибухонебезпечний LХУІ;
виглядає, що У,ХХІІ; виготовлювач ХLУ; визивний Х, ХХІІІ; визивно Х;
викликуючий Х; вимаганий ХLУІ; винити LХУ; винувальний ХХІХ;
винувати ХХІХ, LХУ; винуватися ХХІХ; винуватити LХУ; винувачений ХХІХ;
винувачення ХХІХ; виплачувати рахунки ХХУІІ; вираження ХІХ; вирішити УІІ;
виробничий досвід УІІІ, ХХУ; виручка LХУІІ; високопоставлена особа ХХІ;
витік ХХІІ; витіюватий ХХУІ; витіювато ХХУІ; витоки ХХІІ, ХХІІІ;
витягати ІХ; витягнення ХХУІ; витягувати ІХ, ХLУ; вишкіл ХХУ;
вишкільний ХХУ; вияв ХІХ; відбутися ХХ; відволікати/ся/ ХХІІІ;
відкладний комір LХУ; відповідно ХХХІХ; відпрацьовуватимуться LХУ;
відречення LХУІІІ; відстоювати ХХІІІ; відтягувати ХLУ; відхопити LХХІІІ;
відцентровий LХХ; відчайдушний ХІ; Вільям LХХІІ; віч-на-віч УІІ;
власть імущі LХУІІІ; влаштовувати Х; в мене є ХХІІ;
в минулому році У, УІІІ; вміщуваний у кишені УІІІ;
вникати LХУІІ; вносити замішання УІІІ; внутрішньогалузевий ХХУІІ;
внутрішньоутробний УІІІ; Волтер LХХІІ; Вотерґейт LХХІІ; в очевидячки ХХІІ;
вочевидь ХХІІ; в очевидьки ХХІІ; всегромадський ІУ; всезагальний ХІІ;
всеосяжний УІІІ; всеохоплюючий УІІІ; всесвітній ІУ, ХІІ;
Гаммер LХІУ, LХУ, LХХІІ; гаразди ХІ; гарматень ХLІХ; гарячковий ХХІУ;
Геллада LХХІІ; Гельсінкі LХІУ, LХУ, LХХ, LХХІІ; Гемінґвей LХІУ;
гинучий LХ; гієрогліф LХХІІ; гінко ХІ; гірничорятувальний І;
гістерія LХХУ; глузд ХХУІІІ; глузувати ХХХІХ; годитися ХХІХ; годі УІ;
голобельний ХХУІ, ХLІХ; головоломний ХІУ; голодівка LХІУ;
Гончар - Гончаря LХХІІ; гордитися LХУІІІ; горезвісний УІІІ;
горищний LХУІІ; горішний LХУІІ; гостроконечний LХУ; готовність ;
Гофман LХУ, LХХІІ; грабар LХХІ; громадянські права ХІХ;
гросмайстер LХІУ, LХХІІ; гураган LХХІІ; Ґарібальді LХІУ, LХУ, LХХ, LХХІІ;
Ґватемала LХХІІ; Ґданськ LХІУ, LХУ; ґедзь І; Ґлазґо LХХІІ;
Ґор LХХІІ; ґрунтівець LХХІІІ; давання неправдивих показань ІУ;
давати показання ХІХ; давлення ХХУІ; дахове залізо ХХХІІ; де ж би ХХХІІІ;
демонстративний Х; день-у-день LХХІІ; джерело ХХІІ; джерела ХХІІ;
дивуватися ХХХІХ; діяння ХІХ; добробут ХІХ; довга лоза І;
довгоживучий LУІ; довжина робочого дня ХХУІІ; доволі ХХІІІ;
дороговказ УІІІ; дорослішати ХІУ; досвід УІІІ, ХХУ; достатньо ХХІІІ;
досягати взаєморозуміння ХХУІ; доходи ХІХ; доходити літ ХІУ;
дружний, дружній ХХХІ, LХІУ; дуже добрий УІ; евнух LХХІІ;
Европа LХХІІ; евфорія LХХІІ; епархія LХХІІ; епископ LХХІІ;
Еспанія LХХІІ; жертвоприношення LХ, LХУІІІ; живе срібло І;
живомовний етикет ХLУІ; життєзабезпечувальний ХХХІІ;
життєзабезпечувальні засоби ХХХІІ; жовтень І; жорсткий ІІ, ХХІІІ;
жорстко ІІ; з, зі, із ХХХ; забагатіти ІХ; забивати баки Х;
заборонено ХІХ; забороняється ХІХ; завдавати ХХІІ; завдавати удару ХХІІ;
за великим рахунком ХХ; заводити на манівці Х; загальне зібрання ХУІІІ;
загальний ІУ, ХІІ; загальні збори ХУІІІ; загальногромадянський ІУ;
заганяти в безвихідь ХХУІ; загонистий Х; загонисто Х; задерикуватий Х;
задирливий Х; задирливо Х; задьористий УІІ; задьористо LХУІІІ;
задьорливий Х; заздоровниця LІ; зазіхання ХІХ; зазіхати ХІХ;
зазнаватися ХХІ; займаний ХХІІІ; зайти в безвихідь ХХУІ;
законодавчі збори ХУІІІ; закріплений лікар УІІІ; закрутисто ХХУІ;
заливати за галстук ХІІІ; залюбки ІХ; замилювати очі Х;
запобігати ласки ХХХІХ; Запоріжжя ХХХІ; запорізький ХХХІ;
Запорозька Січ ХХХІ; запорозький ХХХІ; зараз же ХІУ; за рахунок УІ, LХУ;
заслуховання, заслуховування, заслухування ХІХ; засоби виживання ХХХІІ;
затим що ХХУІІІ; затинатися У; затинка У; затягати Х;
затягувати Х, ХLУ; затямний LУІ; західній LХХУ; заходити УІІ;
захоплюватися чим УІІ; зачіпливий Х; зачіпний Х; заштовхувати ІХ;
збивати з пантелику Х; збіжний LУІ; збори ХУІІІ; здійснюючи ХІХ;
з дорогою душею ІХ; з задоволенням ХХІІІ; зиск ХІХ;
зібрання ХУІІІ, ХХІІІ; зіткнення L; зішкрібати ХХУІ; зіштовхувати ХХУІ;
з крючкуватим носом ХХУІ; знаменитий УІ, ХІІІ, ХХХУІІ; зникати з очей ХІУ;
зникати з поля зору ХІУ; знущатися ХХХІХ; зобов’язаний ХІХ, ХХІІІ, ХLУ;
з ока на око УІІ; з приємністю ІХ; зраджувати ХХХУІІІ, ХХХІХ;
зрадити кому ХХХУІІІ; з радістю ІХ; зрідні LХХУІ; зручнообтічний УІІІ;
зстрибування ХХУІ; зухвалий Х; зухвало Х; зфальшувати LХХУ;
зфотографувати LХХУ; зшкрібати ХХУІ; зшкрябувати ХLУІІ;
зштовхнутися ХLУІІ; зштовхувати/ся/ ХХУІ, ХLУІІ; зщипувати ХУІІ;
зщулювати ХLУІІ; зщурювати ХLУІІ; ізюм LХУ; імідж ХХ, ХХІІ, ХХІУ, ХХУ;
їсти-й-пити ХХУІІІ; калічник членів ХХХУІ; каменем ХІ;
камінь нирок ХХУІІІ; капельмайстер LХІУ, LХХІІ; катедра LХІУ, LХУ, LХХІІ;
катедральний LХІУ; квітень І; керівництво до дії УІІІ;
кинутий в убозтво ХХУІ; кіркоподібний ХХУІ; класика LХХІІ;
клястися LХУ, LХУІ, LХУІІ; ковзна поверхня LУІ; ковзний LУІ;
козир ХХУІІІ; коливний LУІ; колольний LУІ; колотити Х;
комедіянт LХІУ, LХУ, LХХІІ; коньюнктура LХХІІ; корені ХХІІ;
користуватися підтримкою ІУ; костел LХХУ; кохатися у чому УІІ;
коштом УІ; коштувати мені ХХХІХ; кривосвідчення ХХУІІ;
кров з носа ХІУ, ХХХІ; кров із носа ХХХ, ХХХІ; кровоссальна комаха LХУ;
крутий ІІ, ХІУ; кручені паничі І; кулею ХІ; курирувати ХХУ;
кутний LХІХ; кучеряво ХХУІ; легковажити ХХХІХ; ледве чи LХУІІІ;
летовище LХХ; листати LХУІІ; лихоманити Х, LХУ; лихоманка Х, ХХІУ;
лихоманковий ХХІУ; лікарня ІУ; лікарняний І, ІУ, ХІХ;
лікуючий лікар УІІІ; Лубні LХХІІ; людська нога ХІХ; людська постать ХІХ;
людське житло ХІХ; людське тіло ХІХ; людські права ХІХ; лютий І;
має УІ; Мазурок - Мазурка LХХІІ; мали бути ХІ; манастир LХХІІ;
мариво LХХІІ; Маріупіль LХХІІ; марнославство І, LХУІ; Масол LХХІІ;
матеріял LХХІІ; мати насолоду ІХ, Х; мати підтримку ІУ; машний LУІ;
медаль/медаля LХХІІ; Медвідь LХХІ; мене взяв жах УІІІ; мене взяв шок УІІІ;
метод/метода LХХІІ; Методій LХІУ, LХУ; минулого року У;
минулорічний УІІІ; місцеперебування У; місцепробування У;
міт/міф LХХІІ; мовленнєвий ХLУІ, ХLУІІ; мовленнєвий етикет І, ХLУІ;
мовчання LІІ; мовчанка ХLІХ, LІІ; могутній ХХУІІІ; можливий УІІ;
молекула LХХІІ; молодецький УІІ; Молочний Шлях LХУ; моститися ХХУІІІ;
Мукачів LХХІІ; мусити УІ, ХІХ, ХLУ;
навантажувально-розвантажувальний ІУ, ХХУІІ; навколишнє середовище LІ;
наводити полуду на очі Х; навчатися ХХХУІІІ, ХХХІХ; надзвичайно УІІ;
наділяти ІІІ; надумати ХХУІІІ; на завершення ХХУІІ; найкращим чином УІІІ;
на кожнім кроці ХХУІІІ; налаштовувати Х, ХХ, ХХХ; належність ХХУІІ;
нанесення удару ХХІІ; наносити ХХІІ; наносити візит ХХІІ, ХХУІІ;
наносити удар ХУІІІ, ХХІІ; народній LХІХ; нарядний LХУІ;
на самій справі ХХУІІ; насмішка LХУІІ; насолоджуватися ІХ, ХУІІІ, ХХІІІ;
настоювати ХХІІІ; настрій Х; настроєвий Х; настроєний Х; настройка Х;
настроювати Х, ХХХ; натрапити ІХ; натрапляти ІХ; натрапляти на опір ІХ;
натягати ІХ; натягувати ІХ; національна належність ХХУІІ;
наштовхувати/ся/ ІХ; наяву ХХІІ; неабиякий LХХІІ; неблагородний УІІ;
невідв’язний LХУІІ; не в стані ХLІУ; не встиг і оком зморгнути ІХ;
не встиг опам’ятатися ІХ; негаразди ХLІХ; не доводиться УІ;
недодавати ІІІ; недоділяти ІІІ; не допускається ХІХ; не зчувся ІХ;
нейтралізовуватиме ХLУ; нелицарський УІІ нема-нема, та й ХІІ;
нема ніякої можливости ІХ; нема як ІХ; неминучий ХХІІ; немислимо УІ;
неможливо УІ; необдуманий ХІ; неодноразово ХLУ;
непосвячений ХІІІ, LХУІІ; непроникний LУІ; нерозважливий ХІ;
нерозсудливий ХІ; нерозумний ХІ; несправедливо ділити ІІІ; нестримно ХІ;
не стямився ІХ; неуникненний, неуникний ХХІІ, ХХІІІ; нехтувати ХХХІХ;
низькооплачуваний ХХІ; нирковокам’яна хвороба ХХУІІІ;
ні-ні, та й ХІІ, ХХІІІ, LХ;номенклатура LХХІІ; норовити ХХУІІІ; носний LУІ;
ноу-хау УІІІ, ХХІУ; обвинувальний ХХІХ; обвинувачений ХХІХ;
обвинувачення ХХІХ;обвинувачувати LІ; обдарований ІІІ; обдаровувати ІІІ;
обділений ІІІ; обділювання ІІІ; обділяти ІІІ; обернути ІХ;
обертати ІХ; обігрівати ІХ; обійдений ІІІ; обмовитися LХУІІ;
обов’язковий ХІУ; обрушитися ХХХУІ; обтічний ХХІІІ, LУІ; обходити ІІІ;
община І, ХХІІІ, LУІІІ; общинний ХХІІІ, LУІІІ; огрівати ІХ;
одержувати задоволення Х; одноколірний ХХІІІ; одноколірно ХХІІІ;
одноособово ХІХ; око-в-око LХХІІ; округ LХУ; Олександер LХІУ;
оливо ХХХУ, LХУІІ; олив’яний LХУІІ; олово ХХХУ, LХУ; олов’яний LХУІІ;
опановувати ХХХІХ; опитувальник ХХІУ; опікуватися ХХІУ, ХLІХ;
опосередкований ХХІІІ; опосередковано ХХІІ; опрокидувати ХL; осікатися У;
осінити ХХУІ; осічка У; осквернено LХ; оскільки ХХУІІІ; особисто ХІХ;
очевидно ХХІІ; очевидячки ХХІІ; панівний ХУІІ; парафіянин LХХІІ;
патріярх LХІУ, LХУ; певно ХХІІ; перевага ХХУІІІ; переважний ХХУІІ;
переміжний LУІ; перетворити ІХ; перетворюватися ІХ, ХLУ; питальник ХХІУ;
півчий LХУ; підготований У; підготовлений У; під розмір кишені УІІІ;
підтягувати ХLУ; підштовхувати ІХ; підштовхуватимуть ХLУ;
пінистий LХУІІІ; плавити LХУ; плохий ХХХУІІ; площа січіння І;
пляж LХХІІ; по-братерськи ІІІ; повен надій УІІ; повержений LХ;
повзний LУІ; повинні були бути УІ;
повинно, повинна, повинен, повинні УІ, ХХІІІ; повідомляти ХХХІХ;
повідомниця ХХУІ; повітряний поцілунок ХІІІ, LХУ, LХУІІ;
погашення боргу ХІХ; подібний ХХХІХ; по-друге LХХІІ; подушка ХІ, ХХУІ;
поживемо - побачимо ХХУІ; поза тим ХІІ; позикодержець ІУ, ХХУІІ;
позикоутримувач ІУ, ХХУІІ; показання свідків І; покровительський ХХІ;
пологовий ХХУІІ; понад ХІІ; понад те ХІІ; Пономарів - Пономарева LХХІІ;
по-перше LХХІІ; порозуміватися ХХУІ; посадова особа ХІХ;
посередній ХХІІ; посланіє ХІХ; постачати ХХХІХ; постраждалий ХХІІІ;
посягання ХІХ; посягати ХІХ; потомственний ХХІ; потрясаючий ХХУІІІ;
по-хижацьки ІІІ; поширення ХІХ; права людини ХІХ; правдоподібно ХХІІ;
правительство ХL; правити ХУІІ; правляча верхівка І, ХУІІ;
правляча еліта ХУІІ; правлячий ХУІІ; правлячий клас ХУІІ, ХХХІ;
право на пільговий проїзд ІУ, ХХУІІ; право переважного проїзду ІУ, ХХУІІ;
правописний ХLІХ; прибутки ХІХ; прибуток ХІХ; при здійсненні ХІХ;
приймати рішення ХІХ, ХХУІІІ; прийняти справу в роботу ХХУІІ;
прийняти справу для дальших процедур ХХУІІ;
прийняти справу для судочинства ХХУІІ; прийняти справу до провадження ХХУІІ;
прийнятний УІІ; прийняття рішення ХІХ; Прилука LХІУ, LХХІІ;
природній LХХІІ; Приспана красуня ХУІІ; пристрій Х; прищеплювальний УІІІ;
пріоритетний ХХУ; провокативний Х; прогріх УІІ; прожогом ХІ;
променезаломлення LХУ; променепереломлювальний І; проникний LУІ;
просвіта І; просвітник LХ; проступок УІІ; противитися LХІУ;
проштовхувати/ся/ ІХ; прямокутний LХІХ; пункт вантажних операцій ІУ;
пусконалагоджувальний ХХУІІ; п’ятикутний LХІУ, LХІХ; радіти ХХХІХ;
раз-у-раз LХХ, LХХІІ; рахуватись LХ; Рим LХХІ; робити висновки Х;
робити здогади Х; родинний лікар УІІІ; розбагатіти ІХ;
розвивати відносини Х; розв’язка ХLІХ; розкошолюб ХLУІІІ;
розплачуватися по рахунках ХХУІІ; розправа ХХУІІІ; розпростати ХХУІ;
розраховувати УІІ; розстроєний Х; розстроювати Х; розсудити УІІ;
розсудливість ХХУІІІ; розтягати ІХ; розтягувати ІХ, ХХІІІ;
роль/роля LХХІІ; Ромен LХХІІ; ртуть LХУ; салітра LХХІІ; самітній ХLУІ;
самотний ХLУІ; сантименти LХХІІ; свинець ХХХУ, ХХХУІ, LХУ;
свинцевий LХУІІ; свідчити ХІХ; секрети виробництва УІІІ;
секрети технологі УІІІ; сирокопчений ХХУІІ; сільський товаровиробник ХХХІІ;
слабнучий LХУІІІ; славетний УІ, ХІІІ; словотворення У; словотворчість У;
смертовбивство УІІІ; сміятися ХХХІХ; сонний ХУІІ;
сонце, повітря і вода L; спадний LУІ; співвітчизник ХХХІІ;
співпадати ХУІІІ, ХХІІІ; співпрацівництво ХLУІ; співпраця ХІХ;
співробітництво ХІХ; співумисник LХУ; спікливий LУІ; сплав ХХІІІ, LХУ;
сплачення боргу ХІХ; Спляча красуня ХУІІ; сплячий ХУІІ;
спонукання до давання неправдивих показань ХХУІІ; спонукувати ХХХІХ;
справді ІУ; спротив ХХІІІ, ХХУ; стержень LХУІІ; стосуватися ХХХІХ;
стояти перед очима ХІУ; стоячий LУІ; страшенно УІІ; стрілою ХІ;
стрімкий ХІ, ХХІІІ; стрімко ХІ, ХХІІІ; стрімливо ХІ, LІ; строїти Х;
стручувати ХХУІ; суворий ІІ; судове засідання ХХУІІІ; сумновідомий УІІІ;
супровід УІІІ; супроводження УІІІ; сухопутний ХХХУІІ; схильності LХУІІІ;
схоже ХХІІ; схоже на те, що ХХІІ; твердий ІІ; Теофан LХІУ, LХУ;
терпимо LХУІ; Тираспіль LХХІІ; торік У, УІІІ; торішній УІІІ;
тренінг ХХУ; тренінговий ХХУ; трикутний LХІУ; трикутній LХІХ, LХХІІ;
тримальна балка LУІ; тримальний LУІ; тручати ХХУІ; тут же ХХХУІ;
тяжкий ІІ; у вартісному вираженні ХХУІІ; у вартісному обчисленні ХХУІІ;
увіходити УІІІ; уводити в оману Х; у грошовому обчисленні ХХУІІ;
у завершення ХХУІІ; украдливий LІ; у мене є ХХХУІІ, ХL;
униканий ХLУІ, ХLУІІ; уникнути ХХІІ; універсальний ІУ; упиватися ІХ;
управління ХІХ; управляти ХІХ; урядування ХІХ; урядувати ХІХ;
у противному разі не УІ; урядовець ХІХ; усічений ХУІІІ;
установчі збори ХУІІІ; устрій Х; утаємничений ХІІІ; утаємниченість ХІІІ;
утаємничувати ХІІІ; утробний УІІІ; ухвалення ХІХ; ухвалювати ХІХ;
ученіє ХІХ; фамільярний LІ; фігура людини ХІХ; Фройд LХІІІ;
харчуватися ХХУІІ; хемія LХХІІ; хитний LУІ; хлібороб ХХХІІ;
художній ХLІУ; центробіжний LХХ; цина ХХХУ; циновний ХХХІІ;
чаруватися ІХ; чеканити LХУІІ; черевовгодник LХУІ;
через терни до зірок LІІ; чинити неподобство ХLІУ; чиновник ХІХ;
численний УІІІ; чорнобривці І; чудовий УІ; чудовисько ХІ, ХХХІ, LХУ;
шаравари LХХІІ; Швець - Шевця LХХІІ; швидкопсувний І, ХІ; шпарко ХІ;
шпиталь ІІІ; шпитальний ІІІ, ХІХ; штовхати ІХ; шуми радіоприймача ХХУІІ;
щемлячий ХХХУІІ; щепильний УІІІ; щоб ХХ; щоб тільки ХХ; щокрок ХХУІІІ;
що-небудь LХХІІ; щотижневик LХІУ; я в жасі УІІІ; я в шоці УІІІ;
який-небудь LХХІІ; якнайкраще УІІІ; Янів - Янева LХХІІ; ятрити ХІІ;
ятрущий ХІІ; ятруючий ХІІ.
ІНДЕКС-2 (Російська лексика)
абсорбирующая среда LУІІ; безрассудный ХІ; безрассудство ХІ;
беседующая пара LУІІ; благоусмотрение ХХХІІ; богатырь ХХХІ; больница ІУ;
больничный ІУ; бреющий бороды LУІІ; бывший ХL; в адрес LХХ;
вводить в заблуждение Х; В ДЕНЕЖНОМ ВЫРАЖЕНИИ ХІХ; великолепный УІ;
В ЗАВЕРШЕНИЕ ХІХ; вибрирующий кристалл LУІІ; виляющий хвостом LУІІ;
витиевато ХХУІ; витиеватый ХХУІ; водоплавающий LУІІ;
в прошлом году У, ХХ; вращающееся кресло LУІІ; всеобщий ІУ, ХІІ;
всеподданнейшее прошение ХХХІІ; встречать ІХ; вызывающий Х;
выплывающий LУІІ; высочайшее соизволение ХХХІІ; дача ложных показаний ІУ;
ДЛИНА РАБОЧЕГО ДНЯ ХХУІІ; длительность рабочего дня ХХУІІ;
докричавшийся до хрипоты LУІІ; должностное лицо ХІХ;
достигать взаимопонимания ХХУІ; до тех пор, пока... не ХХХІІІ;
дружелюбный LХІУ; дружный ХХХІ, LХІУ; единолично ХІХ; едущий в Н. LУІІ;
жёсткий ІІ; живой ІІ; жизнеобеспечивающий ХХХІІ;
жизнеобеспечивающие средства ХХХІІ; жилище человека ХІХ; заблуждаться Х;
загнивающий LУІІ; задерживающий слой LУІІІ; займодержатель ІУ, ХХУІІ;
заливающийся слезами LУІІ; замедляющий фактор LУІІІ;
запирающее направление LУІІ; зияющий LУІІ; идущий по направлению LУІІ;
избежать ХХІІ; извиняюсь ХХХ-А; извлечение ХХУІ; изготовитель ХLУ;
изменять ХХХУІІІ; измышляющий LУІІ; имеющий право LУІІ; имидж ХХ;
истоки ХХІІ; кашляющий LУІІ; кровельное железо ХХХІІ;
легко заряжающийся LУІІ; лечащий врач УІІІ; ликующий LХІ; лихорадить Х;
лихорадка Х, ХХІУ; лихорадочный ХХІУ; лично ХІХ; лишь бы ХХ;
менеджер ХХ; местопребывание У; наносить визит ХХІІ; наносить удар ХУІІІ;
на самом деле ІУ, ХХУІІ; наскакивать ІХ; наслаждаться ХУІІІ;
НАСТАВЛЕНИЕ ХХУІІ; настраивать Х; наталкивать ІХ;
наталкиваться на сопротивление ІХ; натыкаться ІХ;
НАЦИОНАЛЬНАЯ ПРИНАДЛЕЖНОСТЬ ХІХ; невозможно УІ; немыслимо УІ;
непосвящённый LХІХ; несущая балка LУІІ; несущее крыло LУІІ;
несущий LУІІ; неизбежный ХХІІ; не приходится УІ; несвязывающий LУІІ;
нет-нет, да и ХІІ; ниспадающий LУІІ; нога человека ХІХ; обагряющий LХІ;
обвинение ХХІХ; обвинительный ХХІХ; обвиняемый ХХІХ; обделять ІІІ;
обогревать ІХ; общегражданский ІУ; ограничивающий LУІІ; одноцветно ХХІУ;
одноцветный ХХІУ; озванчиваться LХУІІІ; опрашивать ХХІУ; осекаться У;
останавливающий развитие LУІІІ; ответвляющий LУІІ; ответвляющий кран LУІІ;
отмирающий LУІІ; отныне действующий LУІІ; отхватить LХХІІІ;
охватило чувство сожаления ХХХІІІ; падающий LУІІ; переносящий ток LУІІ;
питающая среда LУІІ; питающий LУІІ; погибающий LХІ;
погрузочно-разгрузочный пункт ІУ; подготовленный У; ПОДРОБНОСТЬ ХХУІІ;
позорящий LУІІ; пока... не ХХХІІІ; получать удовольствие Х;
пользоваться поддержкой ІУ; ПОНУЖДЕНИЕ К ДАЧЕ ЛОЖНЫХ ПОКАЗАНИЙ ХХУІІ;
посвящать в тайну ХІІІ; похоже на ХХІІ; права человека ХІХ;
ПРАВО ПРЕИМУЩЕСТВЕННОГО ПРОЕЗДА ХХУІІ; правящий ХУІІ; праздношатающий LХІ;
превосходящий ожидания LУІІ; превращать ІХ; превращающийся в пыль LУІІ;
преимущественный ХХУІІ; препятствующий в работе LУІІІ; прибывающий LУІІ;
принять дело к производству LУІІ; приходивший вчера LУІІ; проталкивать ІХ;
разграничивающая линия LХІІ; РАСПЛАЧИВАТЬСЯ ПО СЧЕТАМ ХХУІІ;
распускающий LУІІ; РЯД ХХУІІ; сверх ХІІ; сверх того ХІІ;
сглаживающий LУІІ; сдерживающий болт LУІІІ; сдерживающий развитие LУІІІ;
склонности LХУІІІ; скоропортящийся ХІ; смертоубийство УІІІ;
смеющийся LУІІ; собирающая линза LУІІ; собрание ХУІІІ;
содержащий уран LУІІ; состояться ХХ; совпадать ХУІІІ; соглашаться ХХІХ;
содержащий золото LУІІ; солнце, воздух и вода L; сообщающиеся сосуды LУІІ;
сопутствующая эмиссия LУІІ; спускаемый LУІІ; ставить в тупик ХХУІ;
сталкивать/ся/ ХХУІ, ХLУІІ; стать в тупик ХХУІ; стремительно ХІ;
стремительный ХІ; строить Х; строить заключения Х; строить отношения Х;
строить предположения Х; существующий LІУ; тело человека ХІХ; толкать ІХ;
тормозящее движение LУІІІ; трущаяся поверхность LУІІ; убийство УІІІ;
убывающий LУІІ; уменьшающийся LУІІ; у меня есть ХХХУІІ, ХL;
усечённый ХУІІІ; устраивать Х; УЧИТЫВАНИЕ ХХУІІ; фигура человека ХІХ;
чудовище ХІ; ШУМ ХХУІІ; щемящая боль ХХХУІІ; щемящий ХХХУІІ;
являющийся тормозом LУІІІ.
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА 3
ВСТУПНЕ СЛОВО 4
ЧАСТИНА І. ПІД ЗНАКОМ ДВОМОВНОСТИ. 5
І. ЗАЗИРАЮЧИ В МИНУЛЕ 5
ІІ. ДОБІР УКРАЇНСЬКИХ ФОРМ 7
ІІІ. ВЗАЄМОЗБАГАЧЕННЯ ЧИ ТОТАЛЬНЕ ЗБІДНЕННЯ? 9
ІУ. ТЕОРЕТИЧНІ ВИНАХОДИ 10
У. ТЕНДЕНЦІЯ РЕДАГУВАННЯ 12
УІ. БЕЗВІСТИ ПРОПАЩІ 14
УІІ. СЛОВЕСНІ УЩИПКИ 16
УІІІ. НЕЩАСТЯ ХОДИТЬ ПАРАМИ 17
ІХ. НАХИЛ В ОДИН БІК 19
Х. МАВПОВАНА СЛОВОТВОРЧІСТЬ 21
ХІ. ДЖЕРЕЛА МАВПУВАННЯ 26
ХІІ. УЧНІ ПЕРЕВЕРШУЮТЬ УЧИТЕЛЯ 29
ХІІІ. ВІД МАВПУВАННЯ ДО ДЕГРАДАЦІЇ 33
ХІУ. ВІДПРУЖМОСЯ! 34
ХУ. ЗАКАННЯ. 35
ХУІ. СЛОВНИЧОК-РЯТІВНИЧОК ВІД ЗАКАННЯ 39
ХУІІ. ПРИЩЕПЛЕНЕ, АЛЕ ЧУЖЕ 41
ХУІІІ. ТОНАЛЬНІСТЬ - ВЕЛИКИЙ ЧОЛОВІК 42
ХІХ. ПРО МОВУ КОНСТИТУЦІЇ 44
ЧАСТИНА ІІ. НА ПОХИЛЕ ДЕРЕВО КОЗИ СКАЧУТЬ. 51
ХХ. МОДА 51
ХХІ. ПЕРЕРВА 54
ХХІІ. МОДА (продовження) 55
ХХІІІ. СЛОВНИЧОК-РЯТІВНИЧОК ВІД МОДИ 61
ХХІУ. ТЕНДЕНЦІЯ ПЕРЕХОДИТЬ У ЗВИЧКУ 62
ХХУ. ЩЕ ОДНА ПОШЕСТЬ 64
ХХУІ. СЛОВНИКИ 66
ХХУІІ. РЕКОРДИ МЕХАНІЗАЦІЇ 71
ХХУІІІ. ЛЕКСИКА НА ВИБІР 73
ХХІХ. ЗМОВА ЗАМОВЧУВАННЯ 74
ХХХ. ПЕРЕТЯГАННЯ СТРУНИ або ПСЕВДОУКРАЇНІЗАЦІЯ 76
ХХХ-А. ПУРИСТИЧНІ ЗАБОБОНИ 79
ХХХІ. ПРОФАНІЗАЦІЯ 81
ХХХІІ. ДУМАЙМО, ШУКАЙМО І ТВОРІМ! 84
ХХХІІІ. ВИВЧАЙМО, РОЗВИВАЙМО, ВДОСКОНАЛЮЙМО! 86
ЧАСТИНА ІІІ. ТРОХИ ІСТОРІї. 89
ХХХІУ. КОЛИ ЦЕ ПОЧАЛОСЯ? 89
ХХХУ. ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ 91
ХХХУІ. ВІЙНА СЛОВЕС 94
ХХХУІІ. ПІСЛЯ КОТЛЯРЕВСЬКОГО 95
ХХХУІІІ. НАВЧАЮЧИСЬ ЧУЖОГО 97
ХХХІХ. ”КОШТУЄ МЕНЕ” ЧИ ”КОШТУЄ МЕНІ”? 100
ХL. СЛОВО ГАЛИЧИНІ 103
ХLІ. ВИСНОВКИ 105
ЧАСТИНА ІУ. ПОШУК - ЦЕ ТВОРЧІСТЬ. 109
ХLІІ. ВСТУП 109
ХLІІІ. ШАНУЙМО ТРАДИЦІЮ! 110
ХLІУ. СТИЛІСТАМ НА ПАМ’ЯТЬ 112
ХLУ. ЩО ЗАДОВГО, ТО НЕЗДОРОВО 113
ХLУІ. ПРО ПОЧУТТЯ МОВИ 116
ХLУІІ. ПРАВА РУКА МОВНОГО СМАКУ 119
ХLУІІІ. ПРАВА РУКА МОВНОГО СМАКУ (продовження) 122
ХLІХ. ЧИ ПУСТЕ ДІЛО НАГОЛОС? 124
L. ВЗАЄМОПРИТЕРТІСТЬ 128
LІ. ХВИЛИНА ВІДПРУЖЕННЯ 130
LІІ. ЗАПОРУКА БЕЗСМЕРТЯ 130
LІІІ. ПРО ВІЙСЬКОВІ КОМАНДИ 133
LІУ. ПРО СТАТТІ НА МОВНІ ТЕМИ 137
LУ. ДО МОВИ З ДЕРЖАВНИМ МИСЛЕННЯМ 140
LУІ. ПОШУКИ ТЕРМІНОЛОГІЇ 141
LУІІ. НАПРЯМНІ ПОШУКУ 147
LУІІІ. І ОДИН У ПОЛІ ВОЇН 151
LІХ. МАЛЕ, А ДІЛО РОБИТЬ 156
LХ. КОРОТКА ПАВЗА 157
LХІ. МАВПОВАНА ТРАДИЦІЯ 158
LХІІ. СЛОВНИЧОК-РЯТІВНИЧОК ВІД МАВПУВАННЯ 160
ЧАСТИНА У. БОРОТЬБА ЗА НАЦІОНАЛЬНЕ ”Я”. 177
LХІІІ. ВСТУП 177
LХІУ. КЛОПІТ НАШ СПІЛЬНИЙ 178
LХУ. ВІЙНА ЗА НАЦІОНАЛЬНЕ ”Я” 181
LХУІ. ОСТАННІЙ ПЕРЕПОЧИНОК 183
LХУІІ. ЗА СЦЕНАРІЄМ ”РОССІЯНИНА КРИМУ” 183
LХУІІІ. КРИК КРИКУНА В ПУСТЕЛІ 185
LХІХ. ПРАВОПИС СЛОВА ”ТРИКУТНІЙ” (Витяги із статті
НЕНАУКОВЕ ТЛО НАУКОВИХ КОНЦЕПЦІЙ) 187
LХХ. ”НЕПЕРЕРВНІСТЬ” УКРАЇНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТИ 189
LХХІ. З ВІДКРИТОГО ЛИСТА ДО АКАД. М. ЖУЛИНСЬКОГО 193
LХХІІ. МОДЕРНІЗОВАНИЙ ПРАВОПИС-24 195
LХХІІІ. ПІДСУМКИ 198
ІНДЕКС-1 (Українська лексика) 203
ІНДЕКС-2 (Російська лексика) 209
ЗМІСТ 211
Читати далі >>>
Повернутися назад >>>
Гіперпосилання та дизайн виконано Задорожним Д.В. ***** E-mail: eco_tech@dn.farlep.net