Цікаво. Я неодноразово думала над тими питаннями, які Ви тут порушуєте, пані Лесю. Але не очікувала, що вони для Вас аж так болючі. Мені здавалось, що все це більше хвилює таких, як я. Я бажала «построфно-порядково-поскладового препарування з наступним розглядом під мікроскопом», принаймні від редакторів, коли тільки потрапила до ПМ. Але не отримала. А потім почитала рецензії під чужими віршами і ба-агато чого зрозуміла. І про себе, і про інших, і про цей сайт. Я відчула вагу і значення «медалей» «мастифів». Я зрозуміла, що я не більше, як «безпородна шавка», принаймні в очах тих, для кого регалії - першооснова для розуміння краси. Нічого дивного, я з цим зустрічалась і раніше. У моєму житті був випадок, коли я написала пісню і показала одній людині. Ця людина сказала мені, що пісня так собі, для сільської місцевості зійде, але не варто перейматися, бо я ж не поет. Як же я була вражена, коли ця ж людина щиро плакала від захвату, коли побачила реакцію на цю ж пісню інших людей. Тож я почуваюсь на цьому сайті, як той «пекінес» що « сам собі чау-чау». І не тому, що я так хочу, а тому що мене на це змушують обставини. На що я нарікаю? На відсутність кваліфікованої критики. Святе місце пустим не буває. Немає критики кваліфікованої – отримуйте:
«А поруч — цуцик, сукине дитя,
Не знаючи ні мами, а ні тата,
У білий світ дзявкоче без пуття».
І немає у кого бідним «цуцикам» повчитись розуміти «породистість».Бо "мастифи" ж занадто розумні, щоб розтлумачувати їм що й по чому.Звичайно, критика часто сприймається болюче. Саме тому вона повинна бути кваліфікованою, що включає в себе обґрунтованість, виваженість, доброзичливість і повагу. Але критика повинна бути, бо інакше це – не ПОЕТИЧНІ МАЙСТЕРНІ. Мені здається, що саме з-за її відсутності виникає стільки образ і суперечок. Можливо, варто щось змінити у правилах. Можливо, треба заохочувати аналіз користувачами віршів один одного у розділі «критика і аналітика», принаймні тих, хто претендує на рівень R. Можливо, варто ще трохи посперечатись, визначитись з питаннями і винести їх на голосування.
Мені подобались Їжачі хроніки. Вони створювали враження, ніби у ПМ існує спільнота. Бо коли людина сама по собі, у неї може створюватись враження, ніби всі інші – проти неї. Реакція на коментарі показує, що таке буває не так уже й рідко. На жаль. За останній час ПМ щось втратили. Не знаю що, але це більше не ті ПОЕТИЧНІ МАЙСТЕРНІ, що були ще пів року тому.

Тетяночко, щиро Вам дякую за такий відгук.
Якби ж отак зразу знати, хто хоче вчитися, щоб писати краще і не наступати на граблі, на яких вже хтось витанцювався багато років тому! Аналізувати і критикувати - справа ризикована, бо часто отримуєш ляпас навідліг.
Знаєте, Нікуся Новікова починала десь рік тому отак детально пояснювати, аналізувати, допомагати - реально допомагати, в усю міру її таланту - іншим. А чим скінчилося? Хтось дувся, ображався, хтось починав вихваляти її, підлабузнюватись, щоб "не чіплялась". Кому це пішло на користь?
Тетяно, про Вашу пісню. Якщо Ви здатні написати щось таке, що торкається серця (не розуму, а серця) людей, це значить, що Ви - поет. Це - дорожче за всі нагороди. Хоч "мастифи" думають інакше.
А Майстерні й справді не ті, що були рік тому.

Ось, і я - анальфабет... - душа - прийшла, і, що їй учитися - вчена, - у безмірі безчасся, їй, би, лишень - пригадати, відтворити свою сутність, бодай у слові. Може тому, так болісно сприймає критику, бо - "що вони знають про мене..."
Думається... - груба та справа - ножем (од кам"яного до ей-ті нано-кіберк-скальпеля постмодерного) - у нутрощі найтонших сфер, колупатися. Звісно, порада, підтримка, зауваження - нагальні, аби - жайвір ув висі не захлинув, та із власного досвіду - черпаю натхнення і вчуся вичитуючи тексти шанованих дописувачів ПМ, - і, буває, у такі запаморочливі віражі втрапляєш! У цьому сутність. Продукувати високість перманентно - не реально, тому, і - спади у ПМ, у різноманітті поетичних яв легше вирізняти достойників, котрих варто наслідувати.
Щодо конкурсів, дурня, - амбітність у поезії - цуценяче метляння (хвостом - егоцентричного тіла).

Прекрасна аналітика, Лесю. З насолодою читаю таке філігранно- барвисте слово фахівця про мереживо мережі, де багато людей проводять тепер більшу частину свого життя. Люди прагнуть спілкуватися,
чи отримують вони те, на що сподіваються і чого очікують? Якщо ні, то чому і як цьому можна зарадити? Напевне ця річ має продовження і там є відповіді на багато подібних запитань. Дуже глибокі родуми про творчість, поезію, про тонкі грані людських відносин. Дякую за безцінні хвилини спілкування.

Яка там аналітика, Наталю, так, пописую собі знічев'я! Куди мені, я ж не вчителька літератури!

Гарна іронія, хоч і сумна:(