Романтично-еротично-поетично :)) Журливо-радісно. Щемливо-тепло. (це відчуття окремо взятого читача :))
Але динозаври мені щось перебивають смак, виникають якісь "крокодильські" асоціації, хоч я розумію, що це просто підкріплення до образу "первинно-первісні".

Таку глибину здатна відчути тільки осінь. Гарно.

А хто, окрім тебе, Ігоре, міг сказати ЦЕ і ТАК? Чесно, глибинно. "Та ніякий політ не замінить вже нам глибини." Вітаю вас обох. І не віртуально.
"Могилки гнізд" - справді цікаво, хоч і сумно трохи. Що первинне?
Ага, суттєве зауваження (критик суворо насуплює брови) - твоя любов, сонце моє, ще далеко не осіння, літо, літо у розпалі! Градус почуття який!

Ех! Дорогі Ви мої хорроші! - хочеться сказати словами класика...
Дякую, рідна Лесю, за комплімант не лише поетично-жіночий, але й жіночо-поетичний... :) Градус іще тьху-тьху... "Весна. підіймається навіть ртуть! тісно навіть літати" - написав сам про себе недавно.

...От би мене мій учень Андрій Наюк похвалив! Йому я також вірю! :)

Мушу збитися на банальність, але вірш пречудовий. Пане Ігоре, хіба можна завжди писати на такому рівні, треба іноді і слабинку дати. Бо панегірики вже скоро обриднуть :)Андрію, привіт.

Поезія, Андрію, як ми розуміємо, завжди бере "матеріал" із юності, із нестерпно молодих колоьорів, запахів, звуків... Вчителем, чесно, кажучи, себе ще не вважаю. Хоча це право кожного поета вчитися у своїх попередників. Я сам учився (та й учуся) у Єсєніна, Байрона, Лєрмонтова, Плужника, Шевченка, Олійника, Вінграновського, Ліни Костенко, Христа (прости Господи)... Я б не хотів їх наслідувати, копіювати. Хочу їх продовжувати. Тому як поета тішать, але як людину по-космічному смутять мої рейтинги і тут, на "Майстернях": адже моє імя читачі поставили уже з тими, кого фізично нема, але хто безсмертний: Бродський, Олена Теліга, ті ж Вінграновський, Плужник... У мене, звичайно, достатньо самоіронії і здорового глузду, щоби по-дитячому радіти і по-дитячому сумувати над такими не іграшковими іграми із вічністю!.. Тому так хочеться, як давні китайські поети, придумати собі нове імя - і все почати спочатку!.. Надіюся, Андрію, Ти мене розумієш, як і всі справжні Митці...

Ігоре, чудовий ліричний вірш. Але дозвольте хотіти від Вас більшого. ;)
"Від вогню золотого ростуть груденята свічі."
"Видно Місяць – немов уночі."
Мене трішки бентежать ці два рядки. Слово свіча малює картинку темені, а в результаті виходить, що це не вночі.
Комп"ютери і динозаври занадто чужинські для такої лірики.
"Та ніякий політ не замінить вже нам глибини." - гарний рядок, якби не "вже нам". :(
Тільки не ображайтеся, Ігоре. А інші - не кидайтеся на мене відразу з образами.

Як не прислухатися до слова мудрої красивої творчої Жінки! Адже й біля Христа (вважаю його одним з найбожественніших Поетів) у Його найважчі часи (у час тріумфу завжди велелюдно!..) зосталися лише три Жінки... Всі і все ж Його зрадило! :( Потім (як це завжди у небесно-земній історії) кинулися цілувати сліди й ті, що розпинали (ці навіть найзапопадливіше). Отож, дякую як простий волинський хлопець, доля якого навчила молитися віршами.

"Як не прислухатися до слова мудрої красивої творчої Жінки! Адже й біля Христа (вважаю його одним з найбожественніших Поетів) у Його найважчі часи (у час тріумфу завжди велелюдно!..) зосталися лише три Жінки... Всі і все ж Його зрадило! :( Потім (як це завжди у небесно-земній історії) кинулися цілувати сліди й ті, що розпинали (ці навіть найзапопадливіше). Отож, дякую як простий волинський хлопець, доля якого навчила молитися віршами". ЦЕ Я - ДО ЛЕСІ РОМАНЧУК.

А Магадарі також дякую за увагу і не маю нічого проти зауважень.

Ігоре, як бачу, у ваших віршах стільки любові глибинної... Якщо ж Ви всю її, за законами природи, перепускаєте крізь власну душу, то чи не болить вам так само часто і глибинно? Вірш справді зачіпає за живе, і... як не дивно, надихає...:))))))))