Наче моїм серцем писав ( писали).:) Як забажається Витончено і змістовно.
ніхто, окрім…
ніхто, окрім…
ніхто
ОХ.)

Для мене, Серже, це щось нове. Свіже й цікаве ;)

Сержику, гарний твір. Молодець, експериментуєш.
Май на увазі: ти занесений до переліку виступаючих 16-го. Тренуйся. :) І вибери два-три вірші.

Юлю, я писав один (задумується, рвучко оглядається – нікого, посміхається), знач точно один :о) Дякую, приємно.
Дякую, Борисе. «Свіже» малось на увазі форма взагалі чи конкретно для моєї «ліпнини»? ;о)
Свідомо чи ні, Юляно, ви торкнулися майже всіх «актуальних» для мене питань, що мали місце під час написання цієї «віршеформи».
«тільки не ображайтесь» - під моїми творами можете ніколи не витрачати час на написання цієї фрази . Мені щиро шкода авторів, для яких це питання є актуальним (для мене вони є «ущербными» творцями з досить сильним комлексом творчої неповноцінності). Я дуже ціную прямолінійну, щиру, вдумливу критику.
Розумієте, у творі я безнадійно спробував поставити себе на місце японського автора (що апріорі неможливо для іноземця, чи навіть етнічного «японця», який виростав за межами країни). Я не спец у японській поезії, втім максимум, що можливо скалькувати, «пишучи під неї» - саме «певну компіляцію образів та метафор», адже майже уся яп. поезія – компілятивний набір образів і метафор (інакше я і не уявляю). От ви, наприклад, можете уявити поетичний твір далекосхідного автора про роботів чи промисловість? ;о) Я – ні ))
Як етнічний «неяпонець» я дозволив собі лише «погратись» із формою, тобто спробував поєднати непоєднуване (для яп. поезії) і більше, в принципі, нічого.
Дуже вдячний за такий коментар :о))
Вітаю, Ларо :о)
«занесений до переліку»? Ой, а це не дуже боляче? (згадується Віцин з «Кавказської полонянки») ))
Тренуватись? О! Як же без цього (трохи медитацій, трохи віджимань, трохи підтягувань на турніку, пробіжки… ой, а можна я пробіжки сьогодні прогуляю? Така кепська погода…;о))

Серже, мені теж близка японська тема, і я пробувала свої сили у написанні вірша про цей 15-тий камінь. Але тобі вдалося неймовірно тонко передати східний колорит. І це не стільки компіляція образів, як перевтілення себе в людину іншої національності і іншого менталітету. Все вдалося, як на мене.

Яка краса!!!

цей текст асоціюється мені з ранковою порою (укупі з Оленчиним, який нагадав вечірню, і Борисовим, який видався порою денною:).

безсумнівно, текст, як певна сходинка для його автора, і як подія для читача, який, можливо, відвик, а, можливо, і не звикав досі до поезії східної, - є хорошим і чесним, тонким і чуттєвим. він – це вдалий екскурс, ніби ессе на тему – східна поезія у моєму пережитті :) в той час, як ані наслідуванням східних авторів, чи пак - "компіляцією образів", ані навіть спробою їх наслідування – він бути не може.

ти дуже вірно зауважив щодо неможливості емпатії західним автором автора східного. нмд, це дійсно так. зі свого боку я би навіть узагальнила це спостереження до практичної неможливості дифузії східного і західного світосприйняття. і зокрема неможливості її навіть (і особливо) у царині поезії.

бо (лише на правах припущення) мені здається, - для східного поета (конкретизуємо - японського. ще конкретніше: уявімо, що говоримо про… е-е-е… Басьо!:) весь світ – це поезія, все життя - це поезія; поезія - це побут, релігія, філософія; це краса, любов, смерть, вічність; це досвід, це трансценденція; поезія – це мова, мовчання, існування загалом; усе сповнене нею і передане в ній, і в той же час – лише передане поезією – є хоча б частково досяжним до помислення. більш локально: звернемо увагу на великі літери у даному тексті, які, припускаю, мають акцентувати для читача силу і значимість категорій: Тиша, Вогонь, Пісня, Пелюстки. східній поезії таке акцентування чуже, у ній воно не мало би жодної сили, як і сенсу загалом, бо для східного поета, як і читача – сила понять, які передають природу (Природу), як увесь оточуючий світ (Світ), є аксіоматичною. і формується таке розуміння і відношення навіть не за одне життя. і далеко не за одне.

саме тому, наш Мацоу Босьо – це дрібнотна, практично непомітна, майже неіснуюча часточка світу поезії. він – це краплина роси на вишневому квіті, це спів цикади у нічному саду, це шелест листочків молодої верби. він - зламана стеблина посеред поля, якій випала честь за мить свого існування усе ж помилуватися небом.

натомість, Рембо (уявімо собі західну поезію Артюром Рембо:) – сам є всесвітом, всесвітом болю, радості, страждання, всесвітом існування і зникання; і вся його поезія направлена на пізнання цього всесвіту, цього безмежного внутрішнього космосу; і тут поезія вже є не способом існування чи типом світогляду, вона є лише засобом пізнання, а сама людина – є його предметом, центром і смислом. практично – мірою усіх поетичних "речей" :) поезія для нашого Артюра - це покликання, етап, професія, це, хай яка важлива, проте усе ж лише частина його сутності.

іншими словами, якщо для східного автора поезія – це очі, для західного – це лише окуляри. :)

(знімає власні "окуляри", довго і ретельно протирає скельця) на тлі усього наговореного, повторю і врешті підсумую: текст хороший, проте до східної манери він просто не має відношення. і це не є його недоліком, це є усього лише його суттю, як і є суттю будь-якого тексту автора не східного типу світогляду.

дякую за текст.
читала з великою приємністю :)

Свіжість?
Це відчуття приємної свіжості від кокретного твору.
Ота свіжість, коли... з ранку і на турнік
або коли з розгону в прохолодну (читати ранкову) воду
або коли зазираєш за новий тематичний, філософський, можна - образний горизонт, як у цьому вірші ;)

Звиняюсь, недодрукував у слові коНкретного ;)