Одягаймо мокроступи
най но всі ідуть до дупи.
Прювет,
Я туво морзюкаю з Гондураського підпілля.
У нас всьо чотко - плацдарм для перенесення
завалу серця готовий, гризу іспанську - як граніт, тобто лупаю...
П.Си.
"А ти - яК Карамелька, " - можливо "мов"?
"Ото утнуть своє, а нам хоч не хмеліти!" - хіх
"Ото утнуть своє, а нам хоч стати дідом!"...

А ось і милий господар. Ти просив пісню для Мрії, пане брате?
Здається, ми не співали ще цієї - іронічної - львіських батярів:
Шкода, пам"ятаю лише одну строфу, може, ти продовжиш (дістає гітару):

В Стрийськім парку ми сі здибали з тобов,
В моїм серці сі зашпортала любов,
Моє серце так калата, як стара подерта шмата,
За тобов, моя кохана, за тобов.

Ти казав, що я серйозно був закохався? Ти знаєш,
на мить було засліпило. Але потім, ти ж знаєн, від любові до ненависті - один крок. Але й вона минулася. Я тепер більше не мріятиму про жінок.
Краще їх мовчки, як часто вони самі просять, мовчки підримати за талію. Он і пані Рудокоса натякнула, що в неї із тілом все гаразд. То ж після діла - ближче до тіла, панове лицарі!

Коли слова упали вниз, як сигарета,
коли довкола кодло рим і шум вокзалу,
вона стояла – просто Мрія не-поета,
на парапеті, як на паперті, стояла.
«Зніміть причинну! От скаженна!»
На папері,
де в'язка літер: поцілунки, полустанки,
вона вмирала – дивна примха кавалерів:
солодкогуба не дружина – не коханка.
І кожен третій, кожен другий, перший, кожен
дивився масно, наче маслом мазав тіло!

Для чого Єву ти створив, пресвітлий Боже,
з ребра чужого, щоби так її боліло?