Юліє, я - Надя :)
Думаю, що такі суперечки тільки на користь. Я перечитала масу літератури і дізналася, що позасхемні наголоси використовували у своїх поезіях багато поетів. Зокрема це наш Геній Т.Г. Шевченко. І робив він це не тому, що не знав мови. :) Він цим спричиняв ритмічний перебій, що створював динамічне, мелодичне й темпове виділення певного слова й рядка, сильні неметричні наголоси зазвичай виконують у Шевченка виражальні функції, посилюють композиційні та стильові моменти: “Понура шляхта, мов хорти, // За двері вийшли. Сам позаду // Бере зомлілую… // Де ж ти, // Яремо, де ти? подивися!” (“Гайдамаки”); “На той рік знову за своє; // Пішов я з матір’ю просити. // “Шкода, — каже, — і не проси. // П’ятсот, — каже, — коли даси, // Бери хоч зараз… Що робити!” (“Не спалося, а ніч, як море”); “Уже й не буде. Ти сама // Помолишся своїм Пенатам, // Сама вечерять сядеш в хаті. // Ні, не вечерять, а ридать, // Ридать, і долю проклинать…” (“Неофіти”).
А також взяти до уваги деякі поезії І. Франка, Л. Українки, де я сама неодноразово звертала увагу на, так би мовити, неправильні наголоси.