У мене забракло слів, Юлечко! Стільки всього намішано у тій круговерті вірша! Чудово, просто чудово!

Юліє, неймовірно. Так витримано в одному настрої...

"Люди тварини непарні" - будемо сподіватись, що це лише в поезії, а в житті все інакше...
Останній рядок мені дуже сподобався.

Альо Ганю - а де поясненнє, пані редактор?
Чудово - мені сі так здає замало на таку оцінку...

Зеню нашому не спиться - все шукає молодицю...

Мдя,
"Бути пустішою вдвічі, бути повнішою втричі." - а хто потім таку захоче - "неабшірну" :))))

Як на мене такі оцінки від радактора повинні хоч якось аргументуватись.
Я сприймаю редакрорське "6.5", як твір, який досягає найвищого рівня і тут емоції зайві...

:)
Юліє, слів нема... Несу показати стриянам, вже :))) Одне маленьке зауваження - "сітчатка", якщо Ви про око, то українською буде "сітківка"...

Окей, хочете аналізу – буде вам аналіз.
У даному творі авторка глибоко передає світовідчуття юної жінки – її погляд ковзає минулими сторінками стосунків з довкіллям (коханим), та не зупиняється на цьому – підводячи жирну риску “Досить цієї музики, досить курортних історій”, вона ставить діагноз не лише любому-дорогому, а й собі та світу загалом – “ми всі безнадійно хворі”. Варті уваги тут поетичні засоби, які використовує поетеса – несподівані метафори – “Море - лише попільничка, де згаснуть серпневі зорі”, “Цілі світи помирають на ре мінорі”. Наступне – інтертекстуальність – “Підеш грудьми кидатись на вітряки примарні” (всі упізнали вікопомного Дон Кіхота). Особливо кидається в очі наступний крок п.Юлії – вона стверджує, вірніш, розуміє “з відчаєм: люди – тварини непарні». Цікава знахідка, погодьтеся!
Тут начебто розривається плин розповіді – і авторка переносить читачів на багато років уперед – коли “вицвітуть очі гарні, - Буде окрема палата, сукенка символічна В чорну та білу смужку, туї в алейках фалічні”. Цікава перспектива! Та не скажемо, що несподівана. Адже пані Бро попереджувала читачів ще у перших рядках – “ми всі безнадійно хворі”. Оминувши перелік процедур (у Тернополі глиииииибока ніч,а мені рано на роботу!), зупинюся на останніх – завершальних акордах цього вірша.
”Фрейд, гормональна осінь, оси у банці з джемом...
Бачиш, і справді самотність личить усім навіженим» Дорого вартує такий асоціативний ряд-перелік – Фрейда та ос у банці (із джемом!).
Словом, як ви собі хочете, а вірш мені сподобався. І може, це моя суб”єктивна оцінка, я не претендую на месіанство, хлопціJ
Солодких усім снів!

Браво редакторе - коби то кожен зміг отримати такі коментарі. Ех!
А то або мовчимо, або відмазуємось звичайними "чудесно", "нема слів" і т.д.
Звичайно, скільки людей стільки думок.
Моя думка є теж суб`єктивною...
Юліє,
Я високо ціную Ваш доробок - ви талановита поетеса!
Все ж дозволю виразити власну думку про конкретний твір.
***
Для мене твір з оцінкою "6.5" виглядає, як такий, котрий підносить пласти чогось високого, вічного, який просякнений у силу слова від "а" до "я". Який подає, розгортає тематику чогось більшого, аніж власне "я", вчить чомусь, або виражає якийсь глибокий зміст. Над яким хотілось би сісти і задуматись у якому немає місця натягнутим римам на взірець - "непарні"/"очі гарні", де немає зменьшуваних форм на взірець "сьорбати кашку","алейках"...
Звичайно твір заслуговує уваги і не можу заперечити тут талантові авторки, її майстерності відтворити повноцінно образ, побавитись алегоріями, передати настрій. Всеж твір залишається хорошою жіночою поезією і мабуть у тім його краса і жіноча "слабість".
Оцінку виставив, як балансуючу до попередньої оцінки...
(Хоча твір заслуговує на вищу оцінку від моєї.)
З повагою Л.Ю.
Have a good night! :)

Юлечка завжди чимось таким цікавим і поетичним вміє порадувати. :)
Молодець, Юліє.
Юрку, нам із вами потрібно пам'ятати: а) "Україна не Росія" (Кучма Л.) - (про що це я?), б) жінки - не чоловіки (як це прекрасно!), в)Юлія - свідомо чи не зовсім свідомо, але ледь не завжди, суто на мій погляд, створює композиції "під виконання", як Висоцький, наприклад. Звідси деякі нюанси.
Власне, як на мене, ідеальне оцінювання полягало би в тому, що всі читачі таким чином горланять автору: "Гаряче" чи "холодно", знаючи що автор шукає. Тобто, найсерйозніший підхід до автора мав би включати перед оцінюванням цього твору перегляд попередніх?
Щодо самого вірша, то очевидно, що Аня Осадко, підходила чуттєво, без надмірних вимог, як то і вимагає нинішній (думаю, що тимчасовий) статус шановної авторки Юлії Бро. Теоретичне питання: Чи має право Любитель Поезії отримати "7"? Звичайно, що має.
З іншого боку Юрій Лазірко, бачить Юлію у серйозному контексті, де формальності мають дуже істотне значення.

А як на мене - всі праві і сумарна оцінка виглядає справедливою.
Щодо питання формального вдосконалення, то для "переходу" від співаної, наприклад, поезії "Ssory..." до більш стилістично "самостійної" "Ssory..." (Чи й потрібно?), знову ж таки, як на мене, потрібно задуматись над напрямком. Здається, що "бароко" - "необароко" тут найближчі. Трішечки попрацювати над милозвучністю, трішечки над допустимими розбіжностями у ритмиці, і все. Зрозуміло, що роздуми над цим усім не мають особливого сенсу, якщо ця композиція вже є піснею.
Юлія, а коли ми почуємо ваші пісні?
Якщо є в Інтернеті дайте нам звісточку :)

Мирославо, було б коректніше написати, що саме виглядає значно слабшим?

Бо, щодо цілісності, то "відсутність" подекуди "і" не значить, що спорідненого чимось іншим образного ряду не існує. Звичайно, краще було би його увиразнити і формально, але - про це я вже написав трохи вище :)

Дуже мені імпонує твоя поезія, Юлінько, такі несподівані метафори, образи. Натхнення тобі, люба;-)

Безумовно, можу вдатися до деталей.
Чому композиційно цілісно цей твір мені не сприймається, так, по-перше, немає чіткого переходу від нього до неї. Тут героїня звертається до нього, а далі вже розповідає про себе і то так, що не можна збагнути. По друге, першим рядком висказано дуже багато, а далі, так би мовити, має йти пояснення чому, наскільки я розумію. А у Юлі -історія чи-то двох, чи-то всіх, як двох - тяжко зосередитися. І висновок потім в кінці поданий абсолютно не знати до чого, наче до іншого вірша. То що хотіла донести авторка? - я так і не зрозуміла. "Вранці розплющиш очі в кнайпі, в піску, в кав'ярні" - мені цікаво, Юліє, а чому саме такий перелік - "кнайпі, піску, кав'ярні"? Якось пісок випадає, як на мене. Можливо, є якийсь підтекст, про який всі знають, а я і не здогадуюся? Тоді, будь ласка. поділіться.
Дуже багато складних технічних моментів.
"...тварини непарні,
Мов шовкопряд." - побудова речення досить суперечлива. Розумієте, якщо вже тварини, то мало би бути і шовкопрядИ (множина вимагає множини). Але чому шовкопряди - тварини? Ніби і зрозуміло, що Юлія відносила тварин не до шовкопряда, але послідовність водночас і суперечлива.
"З сітчатки, з жорсткого диску" - можливо, не "з сітчатки", а "сітчатку" просто чи ще якось? Досить тяжко сприймається "з сітчатки", незрозуміло.
Думаю, ще не завадило б пунктуацію переглянути, а то в такому тексті розділові знаки несуть у собі ще й зміну змісту.
Єдине, що мені справді подобається - образність. Гарні порівняння у Вас, Юліє.

Юля, ти вже як нафантазуєш, то не кожен і зрозуміє таку образність. Мені сподобалося, хоча й і є якісь дрібниці, як на мене, але, мабуть, я не така компетентна, щоб тобі на них вказувати, та і чи варто...:)

Бачите Юліє, яке жваве обговорення. І все на користь, на користь. Головне, ви не думайте, що це все ми вам говоримо.
Відкрию Юліє страшенну таємницю :), ми завжди говоримо про себе.
У цьому контексті знову ж таки цікаво повернутися до коментаря Ані Осадко. :)
Коло замкнулося.

Мирославо! Ви мене не втомлюєтесь дивувати :)) Що ж Ви всюди простоту шукаєте? 1 + 1 іноді нулем буває... А Вам все месіонерські пози подавай і арифметику для першого класу церковно-приходської школи.
Даруйте за деяку різкість, але цікава поезія (а в даному випадку ми маємо саме це) не вимагає пояснень підтекстів. Як влучно замітив Славко Синявський, це справа не автора, а читача.

Погоджуюсь з Чорнявкою, а тим більше зі Славком. Юля справді талановита поетеса!

Ох Юрцю, ах Зеню, сумно мені від Ваших коментарів. Не так часто я к того хотілося би мені появляються такі талановиті вірші про сокровенне, а тут ви хлопці яко Пилип з конопель :) Сумно :(

Мирославо,
це вже якась тенденція - щойно зявляється по-справжньому талановитий твір у виконанні жінки, як тут же Ви, пані Мирославо, зі своїми розлогими рецами в стилі кандоваго соцреалізму і нищівними оцінками.
Ото ж з приводу цього прийшли в мою дурну голову гіпотези - чи то ви ситуативно втрачаєте емпатію, коли читаєте такі твори, чи Ви банально заздрите чужому жіночому Таланту.
Хотілося б вірити, що все таки вірне перше, а це значить, що не все ще втрачено.