ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори на сторінці:
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.09.27
15:47
Дощ у шибку стукає косий
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.
Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.
Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,
2024.09.27
08:08
Геееей!...
Гея-гея-гея-Геееей.
А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,
Гея-гея-гея-Геееей.
А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,
2024.09.27
06:08
Посіє осінь мжичку. Хай росте.
Такі часи: нікому не догодиш.
Стає все більше листя золоте
і сонячної меншає погоди.
Примружу очі, обпекла краса,
всі літні барви в першім падолисті,
високі до нестями небеса,
Такі часи: нікому не догодиш.
Стає все більше листя золоте
і сонячної меншає погоди.
Примружу очі, обпекла краса,
всі літні барви в першім падолисті,
високі до нестями небеса,
2024.09.27
05:24
Твоє волосся вбране в квіти
Леліло барвами лугів
І сильно пахло розігрітим
Манливим духом літніх днів.
Воно текло привабно в жменю,
Долоні повнячи теплом, –
І серце билося шалено,
І мріям ліку не було…
Леліло барвами лугів
І сильно пахло розігрітим
Манливим духом літніх днів.
Воно текло привабно в жменю,
Долоні повнячи теплом, –
І серце билося шалено,
І мріям ліку не було…
2024.09.27
04:59
Збережи для себе пам’ять… Будь-яку
Зупинись, заляж та хоч би де
Бажано без сліз, до коньяку
І ніяких мов щоб про буфет…
Вигукни собі щось… вигукни будь-що
Запереч тим вигукам, станцюй…
І не передумаєш якщо,
Зупинись, заляж та хоч би де
Бажано без сліз, до коньяку
І ніяких мов щоб про буфет…
Вигукни собі щось… вигукни будь-що
Запереч тим вигукам, станцюй…
І не передумаєш якщо,
2024.09.27
01:07
Сталося це 7 липня 1977 року, в день коли совкові містики і повітові пророки вважали, що настане кінець світу сього. Всесвітньої катастрофи не сталося, але кінець світу настав в межах однієї комунальної квартири в місті, що було забуте Богом і літераторам
2024.09.26
18:39
теми що давно & всім від них тошно
операції в маніпуляційній о так
скидання масок демаскує тотожні
злотогінний сезоноксамит ну-да
& де-небудь у жмеринці чи в криворівні
сходить місяць сріблиста його печать
на устах тліє млість і мовчатимуть півні
операції в маніпуляційній о так
скидання масок демаскує тотожні
злотогінний сезоноксамит ну-да
& де-небудь у жмеринці чи в криворівні
сходить місяць сріблиста його печать
на устах тліє млість і мовчатимуть півні
2024.09.26
14:51
Тихий вечір. Зорі небо всіяли, як маком.
Місяця іще немає, тож вони і сяють.
Вітер десь у очеретах сонний позіхає,
Шарудить та постіль стеле, аби було м’яко.
По балці тече потічок невеликий зовсім.
На вигині старі верби буйно розрослися,
Стоять тісн
Місяця іще немає, тож вони і сяють.
Вітер десь у очеретах сонний позіхає,
Шарудить та постіль стеле, аби було м’яко.
По балці тече потічок невеликий зовсім.
На вигині старі верби буйно розрослися,
Стоять тісн
2024.09.26
09:30
Любити й вірити - є справжнє.
Усмішку дарувати іншим.
Добра надати хоч би краплю,
У серці щезнуть муки тіні.
Метеликом - в політ на світло,
Любити й вірити - є справжнє.
Очиститься від лжі повітря.
Усмішку дарувати іншим.
Добра надати хоч би краплю,
У серці щезнуть муки тіні.
Метеликом - в політ на світло,
Любити й вірити - є справжнє.
Очиститься від лжі повітря.
2024.09.26
08:31
Навіки батько попрощавсь зо мною,
Коли я дозрівав у материнськім лоні.
Дозволили востаннє притулитись вухом
І, що роблю я там, він хвильку слухав.
Батько живий дістався од дружини –
Тільки таким його сприймаю і донині...
...Стелилась перед хлопч
Коли я дозрівав у материнськім лоні.
Дозволили востаннє притулитись вухом
І, що роблю я там, він хвильку слухав.
Батько живий дістався од дружини –
Тільки таким його сприймаю і донині...
...Стелилась перед хлопч
2024.09.26
06:15
Давай поїдемо в Карпати
На довгождані вихідні,
Бо голосисті водоспади
Вже стали снитися мені.
Сріблясті бризки на камінні,
І на обличчях наших теж, –
Побачить зможем неодмінно
Й відчуєм шкірою, авжеж.
На довгождані вихідні,
Бо голосисті водоспади
Вже стали снитися мені.
Сріблясті бризки на камінні,
І на обличчях наших теж, –
Побачить зможем неодмінно
Й відчуєм шкірою, авжеж.
2024.09.26
06:15
Ворог він є ворог… ворох
Душа в тілі лає… морок
А у небі ворон… вибач братів, вдово…
Маєм те, що маєм… скоро
Серпень ось-ось зникне… будні
Сльози перев’язки… буде
Світ вже розуміє: не цілуйтесь з Дурнем
Душа в тілі лає… морок
А у небі ворон… вибач братів, вдово…
Маєм те, що маєм… скоро
Серпень ось-ось зникне… будні
Сльози перев’язки… буде
Світ вже розуміє: не цілуйтесь з Дурнем
2024.09.25
20:57
Хоч зір з літами дещо підупав,
Саме тепер поволі прозріваю:
Щось неповторне з воза впало,
Як безоглядно завтра підганяв.
«Що? Де? Коли?»-
Не знати до пуття.
Без остраху вернувся б пішки,
Якби були не коні, а воли.
Саме тепер поволі прозріваю:
Щось неповторне з воза впало,
Як безоглядно завтра підганяв.
«Що? Де? Коли?»-
Не знати до пуття.
Без остраху вернувся б пішки,
Якби були не коні, а воли.
2024.09.25
20:35
Цей хрущ, що втопився у бочці з водою
Чи голуб, що залетів під колесо автомобіля —
Ніколи б не стали жертвою таких історій,
Позаяк природа не вміє збивати бочки,
І немає автомобільного заводу,
І так далі і таке інше,
Але людина стала її частиною,
Чи голуб, що залетів під колесо автомобіля —
Ніколи б не стали жертвою таких історій,
Позаяк природа не вміє збивати бочки,
І немає автомобільного заводу,
І так далі і таке інше,
Але людина стала її частиною,
2024.09.25
13:41
Чим ти приваблюєш мене?
– Парадоксальністю своєю,
Непередбачувана ти,
наднезбагненна твоя суть...
Над виднокраями світів
зійшла надновою зорею,
Обпалюєш ти, водноча
– Парадоксальністю своєю,
Непередбачувана ти,
наднезбагненна твоя суть...
Над виднокраями світів
зійшла надновою зорею,
Обпалюєш ти, водноча
2024.09.25
09:37
…безпосередньо породив
Себе з відродженої правди
Про те в житті як начудив
Напрочуд більш любого найди…
Дозволим вслухатися в щем
Котрий на вигляд не болючий
Котрий не виплаканий ще
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Себе з відродженої правди
Про те в житті як начудив
Напрочуд більш любого найди…
Дозволим вслухатися в щем
Котрий на вигляд не болючий
Котрий не виплаканий ще
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори на сторінці:
2024.09.25
2024.09.16
2024.08.20
2024.08.17
2024.08.04
2024.07.25
2024.07.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Засенко Петро /
Рецензія критики
Тетяна Дігай. Князівство трав
Свята ідилія хлібини.
Петро Засенко. Князівство трав.Поезії.«Книга з арешту».Тернопіль:«Тернограф»,2006.-164 с.
«Писалась крівцею, не медом
Свята ідилія хлібини»
Петро Засенко.
Можливо, існують глибинніші проблеми людського буття, ніж національні, але серед них небагато таких, які могли б зрівнятися з останніми силою пристрастей, вибухом емоцій, кривавих сутичок.
Петро Засенко – національний поет. Окреслити сферу національного не просто. Передусім упадає у вічі форма – мова, традиції, побут, звичаї, але питання цим не вичерпується. Домінуючим є спосіб мислення, психологія, почуття, тобто національний характер, що у свою чергу є епіцентром творчості поета.
Петро Засенко з когорти із тих – шістдесятих! 1969 рік став тією межею, яка розділила шлях поета на дзеркально обернені одна до одної половини його життєвої містерії: період свідомого особистого вибору життєвої долі різко змінився трагічними випробуваннями і став підтвердженням того, що поет заплатив ціну, виставлену тоталітарною системою за те, що всупереч їй зберіг право на власну думку. Зректися – означало втратити себе, на що поет знайшов у собі сили не погодитися. А сили й витримки було, ой, як треба! У своєму інтерв`ю, що опублікувало видання «Слово Просвіти»(травень 2006), на питання, чому багато перекладав з інших мов, поет серед інших причин називає просто і щиро таку: «Ця праця тоді оплачувалася. Оскільки моє ім.`я було викреслене з літературного процесу, доводилося користатися обхідним шляхом…Якось треба було жити».
Збірка поезій «Князівство трав», що була заборонена і знищена, нарешті прийшла до українського читача, що вже само по собі є подією унікальною. Передмову написав Володимир Барна, член НСПУ. Вірші, що були написані майже сорок років тому, навдивовижу сучасні й промовисті – загадкові, мінливі, непередбачувані, ліричні, доброзичливі без жорстокості, ніжні без сентиментальності, волелюбні…Неповторність такого поєднання складалась під впливом ряду факторів: генетичних, історичних, соціально-культурних, етнографічних (за національний характер вже згадувалося). Спроба дати вичерпну характеристику поетичного стилю Петра Засенка – це знову безмежність епітетів, образів, метафор, але волелюбність і селянський елемент незаперечно превалює. Він органічно вріс у тканину поезії, про що у цій збірці свідчить усе, починаючи від назви і самої збірки, і розділів, і переважної більшості віршів:
«В князівстві трав отак, як і у пісні:
У радощах доходять до біди.
Гуляння ранні ллються в сльози пізні,
А пізній цвіт б`ють ранні холоди.»
Мамині пісні – це ніби щось само собою зрозуміле, найприродніше і найнеобхідніше: земля, ріка, повітря, хліб… Відтак починається осмислення, усвідомлення високої естетичної вартості материнської мови, пісні, фольклору, відкриття нових глибин, вічна спрага пізнання світу: «Я почався, Мамо, із Вас, / Ще із Вас моя Мамо-природо.», «Твоя, мамо, пісня помагає від лиха, / Від недужі злої / І злої людини. / Почую – і в серці моїм відлига / Вже топить смутку важкі льодини».
Авторка цих нотаток(так склалося життя) ніколи не жила в селі, але здавна маю сільський сантимент! Тому любила й люблю рядки, подібні до наступних:
Дощ одшумів, і спориші понурі
Принишкли – настрахалися грози.
Кущі жоржин мокрісінькі, мов кури,
Обтрушуються стиха від роси.
В очеретах збира свої пожитки
Намокла чапля і гніздо шука…
Цей світ промок до рубчика, до нитки,
До павутинки в прихистку листка.
У тишу тиша тоне. Та одначе
Не настає у світі спокій, лад –
Качатко кряче,
Голос його плаче
У вечоровім присмерку левад.
Поетична творчість Петра Засенка викликає ще багато думок: і про те, що тоталітаризм деформував нормальність людського мислення, внаслідок чого у поета витворилася протидія – мова натяків, своєрідна кодова система, (але спраглі читачі навчилися читати поміж рядками), про заклики до лицарського благородства, про те, як треба вперто триматися коренів національного духу, світосприймання, моралі. Усупереч усьому – вижити, не зламатися, не зріктися! Який високий гуманізм життя і творчості! За самовіддане служіння народові, літературі хочеться низько вклонитися і подякувати поетові!
P.S. Збірка побачила світ завдяки тернопільським меценатам, яких варто назвати поіменно: Фостик В.Є., Муравка П.П., Ландяк П.Д., Лазар М.П., Лило В.Й., Тимчук М.П., Мандзій П.В.
Сердечна їм подяка!
Вірші Петра Засенка.
* * *
Пасеться дощик непотрібний,
Висить, як мокра борода.
Осінній день, мов дяк мандрівний,
В чарки по селах загляда.
З словес високих в нього посох –
Ним суть прощупує до дна…
Їства і випивок філософ
П’яничить день оцей щодня.
Дядьківських душ снопи зернисті
В хрестаті копи посклада…
Шумить комиш у полі чистім,
І жити зовсім не біда.
Вечірнє.
Кучерявий травень-вечір
Крочив тихою стопою,
Гнав корови до малечі,
Сам ішов до водопою.
Сто корів ішло, роняло
По траві молочні плями.
Сто дітей на них чекало
Із зеленими кухлями.
Сто дідів статечних стало
По корови до ворітець.
Вечір вішав понад ставом
Голубий прозорий ситець.
Утирало із туману
Витер тіло загоріле,
Холодок спивав з лиману,
На село дивився біле.
Петро Засенко. Князівство трав.Поезії.«Книга з арешту».Тернопіль:«Тернограф»,2006.-164 с.
«Писалась крівцею, не медом
Свята ідилія хлібини»
Петро Засенко.
Можливо, існують глибинніші проблеми людського буття, ніж національні, але серед них небагато таких, які могли б зрівнятися з останніми силою пристрастей, вибухом емоцій, кривавих сутичок.
Петро Засенко – національний поет. Окреслити сферу національного не просто. Передусім упадає у вічі форма – мова, традиції, побут, звичаї, але питання цим не вичерпується. Домінуючим є спосіб мислення, психологія, почуття, тобто національний характер, що у свою чергу є епіцентром творчості поета.
Петро Засенко з когорти із тих – шістдесятих! 1969 рік став тією межею, яка розділила шлях поета на дзеркально обернені одна до одної половини його життєвої містерії: період свідомого особистого вибору життєвої долі різко змінився трагічними випробуваннями і став підтвердженням того, що поет заплатив ціну, виставлену тоталітарною системою за те, що всупереч їй зберіг право на власну думку. Зректися – означало втратити себе, на що поет знайшов у собі сили не погодитися. А сили й витримки було, ой, як треба! У своєму інтерв`ю, що опублікувало видання «Слово Просвіти»(травень 2006), на питання, чому багато перекладав з інших мов, поет серед інших причин називає просто і щиро таку: «Ця праця тоді оплачувалася. Оскільки моє ім.`я було викреслене з літературного процесу, доводилося користатися обхідним шляхом…Якось треба було жити».
Збірка поезій «Князівство трав», що була заборонена і знищена, нарешті прийшла до українського читача, що вже само по собі є подією унікальною. Передмову написав Володимир Барна, член НСПУ. Вірші, що були написані майже сорок років тому, навдивовижу сучасні й промовисті – загадкові, мінливі, непередбачувані, ліричні, доброзичливі без жорстокості, ніжні без сентиментальності, волелюбні…Неповторність такого поєднання складалась під впливом ряду факторів: генетичних, історичних, соціально-культурних, етнографічних (за національний характер вже згадувалося). Спроба дати вичерпну характеристику поетичного стилю Петра Засенка – це знову безмежність епітетів, образів, метафор, але волелюбність і селянський елемент незаперечно превалює. Він органічно вріс у тканину поезії, про що у цій збірці свідчить усе, починаючи від назви і самої збірки, і розділів, і переважної більшості віршів:
«В князівстві трав отак, як і у пісні:
У радощах доходять до біди.
Гуляння ранні ллються в сльози пізні,
А пізній цвіт б`ють ранні холоди.»
Мамині пісні – це ніби щось само собою зрозуміле, найприродніше і найнеобхідніше: земля, ріка, повітря, хліб… Відтак починається осмислення, усвідомлення високої естетичної вартості материнської мови, пісні, фольклору, відкриття нових глибин, вічна спрага пізнання світу: «Я почався, Мамо, із Вас, / Ще із Вас моя Мамо-природо.», «Твоя, мамо, пісня помагає від лиха, / Від недужі злої / І злої людини. / Почую – і в серці моїм відлига / Вже топить смутку важкі льодини».
Авторка цих нотаток(так склалося життя) ніколи не жила в селі, але здавна маю сільський сантимент! Тому любила й люблю рядки, подібні до наступних:
Дощ одшумів, і спориші понурі
Принишкли – настрахалися грози.
Кущі жоржин мокрісінькі, мов кури,
Обтрушуються стиха від роси.
В очеретах збира свої пожитки
Намокла чапля і гніздо шука…
Цей світ промок до рубчика, до нитки,
До павутинки в прихистку листка.
У тишу тиша тоне. Та одначе
Не настає у світі спокій, лад –
Качатко кряче,
Голос його плаче
У вечоровім присмерку левад.
Поетична творчість Петра Засенка викликає ще багато думок: і про те, що тоталітаризм деформував нормальність людського мислення, внаслідок чого у поета витворилася протидія – мова натяків, своєрідна кодова система, (але спраглі читачі навчилися читати поміж рядками), про заклики до лицарського благородства, про те, як треба вперто триматися коренів національного духу, світосприймання, моралі. Усупереч усьому – вижити, не зламатися, не зріктися! Який високий гуманізм життя і творчості! За самовіддане служіння народові, літературі хочеться низько вклонитися і подякувати поетові!
P.S. Збірка побачила світ завдяки тернопільським меценатам, яких варто назвати поіменно: Фостик В.Є., Муравка П.П., Ландяк П.Д., Лазар М.П., Лило В.Й., Тимчук М.П., Мандзій П.В.
Сердечна їм подяка!
Вірші Петра Засенка.
* * *
Пасеться дощик непотрібний,
Висить, як мокра борода.
Осінній день, мов дяк мандрівний,
В чарки по селах загляда.
З словес високих в нього посох –
Ним суть прощупує до дна…
Їства і випивок філософ
П’яничить день оцей щодня.
Дядьківських душ снопи зернисті
В хрестаті копи посклада…
Шумить комиш у полі чистім,
І жити зовсім не біда.
Вечірнє.
Кучерявий травень-вечір
Крочив тихою стопою,
Гнав корови до малечі,
Сам ішов до водопою.
Сто корів ішло, роняло
По траві молочні плями.
Сто дітей на них чекало
Із зеленими кухлями.
Сто дідів статечних стало
По корови до ворітець.
Вечір вішав понад ставом
Голубий прозорий ситець.
Утирало із туману
Витер тіло загоріле,
Холодок спивав з лиману,
На село дивився біле.