Вітаю п.Валентине,
А що брак складу був задуманим?:
"Відраховують сорок днів."
"Так повільно спливають дні..."

батумі! так образно! про це місто маю лише чужі спогади, газетні вирізки і листівку! а тепер ще й ваш вірш! дякую!

Вітам пана Юрка! Про що йдеться? Щось заважає правильно прочитати вірша і збагнути його зміст? Де брак складу? Написання днів і дні зумовлене відповідними римами: нудні- днів; дні-затяжні. Поясніть детальніше, будь ласка, вашу думку.

Батумі - столиця Аджарії, території що довго була окупована Туреччиною. Там такий велетенський бамбук росте, - у діаметрі по сантиметрів 20! Містечко дуже затишне, мініатюрне, з мініатюрними міністерствами і відомствами, з бронзовими табличками на старих дверях древніх приватних будиночків без огорожі, затишні підвали з хорошими винами...

"Монотонні, холодні, нудні." (9 скл.)
"Відраховують сорок днів." (8 скл.)
"Так повільно спливають дні..." (8 скл.)
"Субтропічні дощі затяжні." (9 скл.)

А чому має бути рівне число складів? Гадаю, що це зовсім не обовязково. Дякую всім. Мушу вимикатися, бо мої полягали спати, а я їм заважаю. Добраніч. Завтра матиму уночі більше часу.

живий вірш) так, то не часто зустрінеш, щоб слова наче бриніли, затримуючись на самому кінчику язика... справжнє маленьке диво)) хлюпіт дощу із Вашого вірша мене просто оживив!))

Вченими підраховано те, що було підраховано і до них десятком століть раніше.
За сорок днів людина забуває про втрати навіть не так, як за 39. Тому, мабуть, і існують деякі ритуали.
Гарний віршик, пане Валентине. Рози/мімози...

Дякую, пане Олександре! Мої мімози тут є неззамінним компонентом і антуражем. Вони саме там ростуть! І виросли вони у моєму вірші не вчора й не позавчора. У Грузії я жив 1977-78 років! Щасти вам!

Валентине, вже вкотре переконуюся, що ідеї літають в повітрі і часто в один і той самий час кілька людей пишуть про одне і те ж саме... якраз вчора написала кілька рядків зі словами тропічний, злива і т.п.
А вірш хоч і короткий, але з затяжним настроєм
Дякую

Всім-всім-всім дякую!

Дякую, пані Лесю, за намагання дати перепочинок у заповзятій дискусії (коли її так можна назвати), але я, згадуючи Сакартвело (так грузини називають свою країну, а гурзинами (по-перськи гург - вовк) їх назвали росіяни, у яких згодом із гурзина стало грузин), згадую памятники цариці Тамари (їхній хрестительці), згадую що 77-78 років у Тбіліському метро не було написів російською мовою, всі назви населених пунктів писалися грузинською мовою, можна було придбати самовчителі грузинської мови (чого навіть близько не було в Україні). Згадую той гордий народ і той цікавий звичай, коли грузини, вітаючись, обовязково цілуються в уста - старі і малі, хлопці і дівчата... Згадую і заздрю, як Саакашвілі впевнено здолав заколот і спокійно пішов на перевибори, бо був упевнений у більшості свого народу.

Нахмане, ви не втихомиритеся? До речі, ви мені так і не пояснили про ВАШИХ на сайті, - якою була методика підрахунку?

Піду, погуляю по Критусовій сторінці, бо щось не догукаюся його.