Ого, аж страшно. ЛГ приміряє смерть. Навіщо? Життя прекрасне. Не він, то інший. Не варто так побиватися)

Вірш гарний, а от почування ЛГ - навпаки. Часто люди перебільшують те, що є насправді, бо здатні йти наповоду своїх їллюзій. Крім того, не все те, що нам здається бідою, нею є насправді.Скоріше сходинкою до чогось нового, більш вагомого і значимого, про яке у той момент ми ще не підозрюємо - надто зайняті переживаннями даного моменту.
Щиро бажаю твоїй героїні, Юлю, душевної рівноваги і віри у себе. Усе, що нас не вбиває - робить нас сильнішими.:)

Прочитала таку страшну річ і не змогла втриматися, щоб не написати пару слів. Юльцю,Юльцю, молода ти ще, і хоч ніби й розумна, навіть дуже, в таку дурницю написала. Просити смерті - заради чого? Щоб він спитав: дурненька, навіщо? Заради отих двох слів? Чи щоб "красиво піти, а він хай мучиться"? О-ля-ля, дитинко, хто мучиться? Ти - так, тому що пишеш отаке. Бо якби мучився він, ти б підійшла і сказала, що пробачаєш.
Коли мені було чуть менше, 18, я теж мала момент, коли подумала, а як завтра мене не стане, і так йому треба, він тоді зрозуміє, що був неправий, і все життя не буде мати спокою. Ага, все життя. В ту ж суботу спокійнісінько пив пиво і зажигав на дискотеці. Тому краще забери цього вірша, у тебе їх і так достатньо, викинь разом з нашими отут коментарями, помолися і забудь, що ти щось подібне писала. Пишу на "ти", не як автор ПМ, а як плюс-мінус ровесниця твоєї мами. Бо такими словами не розкидаються наліво і направо, Юлечко-кралечко-сонечко. Бережи себе, і хоч спробуй виправдатися, що то тільки думки і почуття ЛГ. Буде тобі сорок, скажеш, а яка я класна дєвачька, а він буде такий ... та який буде, все одно гірший від тебе, як не одумається. Удачі, Юлю, все минається, хай і цей настрій мине пошвидше.

Сильно. Тому що сильні почуття.
Але, мені здається, ще сильніше зазвучить твір, якщо його викласти ось так:

Я так близько, так низько. Так боляче…
Зрозумієш, втомилась без тебе.
Раннім сонцем і радісним голосом
Я пройду, промину, бо не треба.

Загориться осіння ілюзія.
Ти сушитимеш листя в кімнаті.
Ти загубишся в світі, між друзями,
Ти топитимеш горе завзято.

Не кохав. Не чекав. Та й не вірилось,
Що я все таки піду зі світу.
Поміж буднями чорними й сірими,
Не навчилась зелене любити.

Запитаєш в людей, де я ділася,
Божевілля тобі напророчать.
Я померла, згоріла, втопилася.
Між людей більше жити не можу…

Я помру молодою і сильною.
Я проситиму смерті у Бога.
Ти заплачеш і щиро-красиво
Запитаєш: “Дурненька, для чого?”

Спалахну серед ночі я холодом,
І ридатиму краплями в шибку.
Ти прокинешся. Зовсім не солодко
Без тієї, шаленої, жити.

А думки - матеріальні. То правда.

Юльцю!
Дівчинко!
Не роби цього, будь ласка!