ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
І. Я. ФРАНКА

Але про особисте життя треба говорити дуже обережно, бо це та сфера життя, котра не піддається логіці.
Чи винен Франко, що втратив Ольгу Рошкевич, першу і взаємну любов?
" Тричі мені являлася любов" - зізнається поет.
Юзефа Дзвонковська, надзвичайно вродлива і розумна з передовими і оригінальними поглядами, справила на Франка сильне враження. Він знову покохав і вирішує, що після Ольги Рошкевич, це саме та жінка, яка може йти поруч. Але Юзефа не відповідає взаємністю. Поет страждає. Лиш потім довідався, що справжня причина - хвороба. Дівчина чесно і відверто зізнається, що кохання не для неї. Вона не могла його любити, але і вбивати любов у собі не можна.
Вона, Юзефа, не має права відмовитися від любові, бо лише той, хто збагнув силу кохання, здатний глибше зрозуміти і велич любові до людей. Він бажає їй всього- навсього... полюбити.

Досить сучасно, як на мене, звучить і виглядає цей вірш. Не старіє ніщо геніальне...

Дякую, п. Володимире. Вірші із збірки
" Зів'яле листя" є на багатьох сайтах, не хочу повторюватись. Пробую шукати те, що не надрукували інші, та це, повірте, важко.

Хто ж була третя жінка?
Її ім'я - Целіна Зиґмунтовська. Вона працювала на пошті. Але її байдужість до Франка була вражаюча. Коли її запитували чому, вона відверто казала, що не сподобавсь, бо рудий. Целіна твердила, що Франко її буквально переслідував. Вона йде з роботи, він слідом. То тривало місяцями. Потім він зник. Одного разу з'явився на пошті у супроводі гарної брюнетки. То була дружина Франка. Целіна полегшено зітхнула: тепер буде мати спокій.

Читаймо і повертаймося сюди частіше... Схиляймося доземно і вклоняймося його світлій пам'яті ... Зоря генія не згасне вовіки!

Дякую, п. Іване.
Саме так, його зоря не згасне, допоки ми будемо спільно підтримувати горіння і повертатися, повертатися і повертатися до його творчості і нелегкого життєвого шляху.

Дружина Франка, Ольга Хорунжинська, родом з Харківщини, була високоосвіченою людиною, володіла англійською, французькою, німецькою, російською мовами. Їй не була чужа ідея відродження України.
Познайомившись із Франком, вирішила стати його дружиною і помічницею та присвятити своє життя чоловікові та народові.
Ольга бере активну участь в громадській праці, помагає чоловікові в літературній роботі.
Її посвята випливала із любові до мужа, чого не можна було сказати про
Івана Франка, він говорив - "не серцем її вибирав і одружився з нею не з любові".
Багато хто докоряв Франкові, що він одружився з росіянкою. Він жартував і пригадував анекдот про те, як циганка ворожила: " Сім літ бідувати".
- А потім?
- А потім звикнеш.
*
Ольга Франко не змогла стати для свого мужа ні музою, ні могутнім джерелом натхнення.
Франко був зразковим батьком трьом синам ( Андрій, Петро, Тарас) і дочці Анні.
Подружнє життя Франків не було щасливим : матеріальні недостатки, хатні злидні, щоденні турботи, вороже ставлення до Ольги з боку найближчих співробітників мужа.
Та все ж Ольга була непересічною особистістю, жертвенною помічницею своєму мужеві, зразковою матір'ю і активною учасницею суспільного життя, а тому її страдницьке життя заслуговує визнання і пошани.

ІВАН ФРАНКО
Моїй дружині
*
Спасибі тобі, моє сонечко,
За промінчик твій - щире словечко!
Як промінчика не здобуть притьмом,
Слова щирого не купить сріблом.
В сльоту зимнюю, в днину млистую
Я дорогою йду тернистою,
Кого я любив, ті забулися,
А з ким я дружив - відвернулися.
Відвернулися та й цураються,
З труду мойого посміхаються.
В порох топчуть те , що мені святе, -
А недоля й тьма все росте й росте.
Важко дерево з корнем вирвати,
Друга давнього з серця вигнати.
Важко в пітьмі йти, ще й грязюкою,
Де брехня сичить вкруг гадюкою.
Та як радісно серед трудного
Шляху темного і безлюдного
Вгледіть - світиться десь оконечко!..
Так у горі нам - щире словечко.
То ж за дар малий, а безцінний твій,
Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій,
За той усміх твій не вдослід журбі
Спасибі тобі! Спасибі тобі!
21 січня 1887 року