ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Леся Горова
2024.09.27 15:47
Дощ у шибку стукає косий
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.

Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,

Юрій Лазірко
2024.09.27 08:08
Геееей!...
Гея-гея-гея-Геееей.

А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,

Микола Соболь
2024.09.27 06:08
Посіє осінь мжичку. Хай росте.
Такі часи: нікому не догодиш.
Стає все більше листя золоте
і сонячної меншає погоди.

Примружу очі, обпекла краса,
всі літні барви в першім падолисті,
високі до нестями небеса,

Віктор Кучерук
2024.09.27 05:24
Твоє волосся вбране в квіти
Леліло барвами лугів
І сильно пахло розігрітим
Манливим духом літніх днів.
Воно текло привабно в жменю,
Долоні повнячи теплом, –
І серце билося шалено,
І мріям ліку не було…

Микола Дудар
2024.09.27 04:59
Збережи для себе пам’ять… Будь-яку
Зупинись, заляж та хоч би де
Бажано без сліз, до коньяку
І ніяких мов щоб про буфет…

Вигукни собі щось… вигукни будь-що
Запереч тим вигукам, станцюй…
І не передумаєш якщо,

Артур Сіренко
2024.09.27 01:07
Сталося це 7 липня 1977 року, в день коли совкові містики і повітові пророки вважали, що настане кінець світу сього. Всесвітньої катастрофи не сталося, але кінець світу настав в межах однієї комунальної квартири в місті, що було забуте Богом і літераторам

Сонце Місяць
2024.09.26 18:39
теми що давно & всім від них тошно
операції в маніпуляційній о так
скидання масок демаскує тотожні
злотогінний сезоноксамит ну-да

& де-небудь у жмеринці чи в криворівні
сходить місяць сріблиста його печать
на устах тліє млість і мовчатимуть півні

Євген Федчук
2024.09.26 14:51
Тихий вечір. Зорі небо всіяли, як маком.
Місяця іще немає, тож вони і сяють.
Вітер десь у очеретах сонний позіхає,
Шарудить та постіль стеле, аби було м’яко.
По балці тече потічок невеликий зовсім.
На вигині старі верби буйно розрослися,
Стоять тісн

Світлана Пирогова
2024.09.26 09:30
Любити й вірити - є справжнє.
Усмішку дарувати іншим.
Добра надати хоч би краплю,
У серці щезнуть муки тіні.

Метеликом - в політ на світло,
Любити й вірити - є справжнє.
Очиститься від лжі повітря.

Іван Потьомкін
2024.09.26 08:31
Навіки батько попрощавсь зо мною,
Коли я дозрівав у материнськім лоні.
Дозволили востаннє притулитись вухом
І, що роблю я там, він хвильку слухав.
Батько живий дістався од дружини –
Тільки таким його сприймаю і донині...
...Стелилась перед хлопч

Віктор Кучерук
2024.09.26 06:15
Давай поїдемо в Карпати
На довгождані вихідні,
Бо голосисті водоспади
Вже стали снитися мені.
Сріблясті бризки на камінні,
І на обличчях наших теж, –
Побачить зможем неодмінно
Й відчуєм шкірою, авжеж.

Микола Дудар
2024.09.26 06:15
Ворог він є ворог… ворох
Душа в тілі лає… морок
А у небі ворон… вибач братів, вдово…
Маєм те, що маєм… скоро

Серпень ось-ось зникне… будні
Сльози перев’язки… буде
Світ вже розуміє: не цілуйтесь з Дурнем

Іван Потьомкін
2024.09.25 20:57
Хоч зір з літами дещо підупав,
Саме тепер поволі прозріваю:
Щось неповторне з воза впало,
Як безоглядно завтра підганяв.
«Що? Де? Коли?»-
Не знати до пуття.
Без остраху вернувся б пішки,
Якби були не коні, а воли.

Володимир Каразуб
2024.09.25 20:35
Цей хрущ, що втопився у бочці з водою
Чи голуб, що залетів під колесо автомобіля —
Ніколи б не стали жертвою таких історій,
Позаяк природа не вміє збивати бочки,
І немає автомобільного заводу,
І так далі і таке інше,
Але людина стала її частиною,

Юрко Бужанин
2024.09.25 13:41
Чим ти приваблюєш мене?
– Парадоксальністю своєю,
Непередбачувана ти,
наднезбагненна твоя суть...
Над виднокраями світів
зійшла надновою зорею,
Обпалюєш ти, водноча

Микола Дудар
2024.09.25 09:37
…безпосередньо породив
Себе з відродженої правди
Про те в житті як начудив
Напрочуд більш любого найди…

Дозволим вслухатися в щем
Котрий на вигляд не болючий
Котрий не виплаканий ще
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Фоміч Валерій Андрійович Пожежник
2024.09.25

Васка Почеркушка
2024.09.16

Антон Мог
2024.08.20

Ілля Шевченко
2024.08.17

Юлія Рябченко
2024.08.04

Мирослав ЕкманКременецький
2024.07.25

Олекса Квіт
2024.07.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Луцкова (1971) / Вірші

 "Стала зрідка писати..."

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-07-30 22:46:36
Переглядів сторінки твору 12629
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.785
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.09.04 16:01
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Рудокоса Схимниця (Л.П./М.К.) [ 2012-07-30 23:17:28 ]
Дівчинко тихого плеса, де губляться тіні,
Щоб проростати наівними сонними квітами,
Вкотре сльозинки вчорашні просієш крізь сито і
Вкутаєш плечі тонкі візерунками інею.

Крізь віддзеркалення шовку води у зіницях
Білим пелюстям стривожена, зваблена, вкрадена.
Кіс вагота нетутешня, жалобнице ладанна, –
Ти полохлива рибинка у сітях чужинця.

Пам’яті промінь спікає долоні у стигми:
Вигин хребта закарбований до одержимості.
Надто нестерпна, надмірно покірна, – пали мости,
Шляхом Чумацьким рятуйся, ти зможеш, ти встигнеш.

Втримати б звивне твоє відображення… згубо!
Скільки естетики в рухах нервово-відчужених…
Серце розверзлось кривавою раною-ружею,
Скрапує хмелем багрянцю на вишерхлі губи.

чогось по духу нагадало мені оце моє півдавнє... теж рідко пишу і ходжу манівцями в житті...)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2012-07-31 11:33:30 ]
Те ж плесо, ті ж манівці. От і зустрілися :) Нестерпно-гарно, нестерпно-рідно... Спасибі, Рудокоса ружо :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (М.К./М.К.) [ 2012-07-31 09:18:30 ]
"...стала рідко писати, напевно, ще рідше, ніж плакати."

Чи не з сльозами виливаються почуття, котрі могли би лягти на папір? Але ж яка краса постає між рядочками, коли усе таки попроситься віршами!
Сподобалось!:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2012-07-31 11:37:51 ]
Що ж його робити: плакати?.. не плакати?.. :)) Дякую, Аделько, і вітаю із виходом збірочки.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Криловець (М.К./М.К.) [ 2012-07-31 10:37:08 ]
Хай пишеться частіше! Бо ж гарно й сильно виходить.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2012-07-31 11:42:06 ]
Частіше "пашеться", ніж пишеться :)) Рада бачити!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2012-07-31 11:39:19 ]
Певно, квітку виносити важче ніж сльозу...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2012-07-31 11:44:03 ]
Треба запитати у папороті :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2012-07-31 11:51:56 ]
Плакати буває корисно, деколи. Головне не зловживати. А ось писати більше ніж плакати не зашкодить. Де ти ходиш? Папороть, чорні вишні, єдинороги....
А в нас італійці програли іспанцям!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Баба Нібаба (Л.П./Л.П.) [ 2012-07-31 12:00:10 ]
Папороть перецвіла, італійці програли... А-а-а, їдять його!.. Зате як прибрали Київ. І Харків ( у Донецьк не встигла :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2012-07-31 12:13:58 ]
Привіт, Саня. Ти зумів розгледіти єдинорога!..
Зате італійці дуже гарно співають


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2012-07-31 12:25:33 ]
Знаєм, знаєм, це в них від теплого моря. А ми у серпень заступаєм. І не плакай, сльозами море не розбавиш.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Татьяна Квашенко (Л.П./М.К.) [ 2012-07-31 13:07:19 ]
лучше меньше да лучше
и как тут попрешь против этого?)
изумительно, Света,
ты стала наредкость писать...

перевод просится
зачиталась я
спасиб


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2012-07-31 13:23:46 ]
Ну, редкость - не всегда раритет :)) Спасибо, Танюш. Раз просится - интерпретируй :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Хмельницький (М.К./Л.П.) [ 2012-07-31 13:24:58 ]
Чарівна поезія. Цілком заслужено хтось поставив "6". Найбільше сподобались оці рядки:

А узліссями тиші блукає стриножена папороть
і виношує квітку. Та, зрештою, що їй до нас

і до наших життів, інкрустованих чорними вишнями,
і до наших бажань - тонкострунних зітхань веретен?



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2012-08-01 00:03:41 ]
Тонкострунно зітхаю... А що ще залишається?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Семен Санніков (Л.П./Л.П.) [ 2012-07-31 15:30:58 ]
Ваш вірш навіва на мене сумний настрій попри лісову казковість його метафористики.
Стриножена папороть нагадує про коней, які ласують травою впродовж усієї ночі, щоб зрання їх відправили на роботу чи на ковбаси. Вірш наче промовля до мене: - прислухайся, хлопче. Ти багацько втрачаєш, коли весь час кудись поспішаєш. І я прислуховуюсь.

Мені вчувається «зрідка», бо обидва значення цього прислівника мають однакову ознаку минучості нашого часу, а не рідини – наприклад, води або чогось іншого.
ЗРІДКА, присл.
1. Іноді, часом. Одинока жаба вилізла з калабатини і зрідка меланхолійно кумкає... (Михайло Коцюбинський, І, 1955, 285); Зрідка спросоння заскрипить журавель або гупне біля якогось похиленого тину росяне яблуко.., і знову тиша, мову доброму сні (Михайло Стельмах, II, 1962, 26).
2. Де-не-де, місцями. Йшла [Левантина] швидко поміж величезними стовбурами старого лісу. Зрідка тільки розривалося вгорі посплутуване гілля, і тоді видко було їй клаптик неба з двома-трьома зірками (Борис Грінченко, II, 1963, 292); Софія йде на довгу веранду, зрідка повиту диким виноградом (Леся Українка, III, 1952, 532);
// розм., рідко. На відстані. Ох і гаю мій, гаю, розсаджений зрідка (Павло Чубинський, V, 1874, 647); Куди глянеш — усе поля широкі, чисті і по полях дуби, зрідка дуб од дуба, як намети проти сонця розкинуті (Марко Вовчок, І, 1955, 382).

Діставшись «вишень», я чекаю на всевишнього чи когось лишнього, а зустрічаю «дім, голосами пташиними вишитий».
Усе гарно, і все мені спонравилось.
Кожний рядок наче говоре про себе: я – поезія.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2012-08-01 00:00:34 ]
:)) Сьома, ви дуже підкований молодик (до коней це не має ніякого відношення, а лише до Ваших віртуозно виконуваних ролей, літературного критика зокрема :) Довіряючи Вашому абсолютному слуху і Михайлові Коцюбинському, одинока жаба вилазить із калабатини, щоб внести поправки у текст :) З мене - вишні чи й amaretto. Але, мабуть, таки вишні, - хай вже краще рядок говоре, ніж співа "ой гаю, мій гаю, розсаджений зрідка" :)) Сьома, женіть геть сумний настрій. Ваша вдячна слухачка і читачка.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тамара Ганенко (М.К./М.К.) [ 2012-08-19 19:21:18 ]
:}


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Татьяна Квашенко (Л.П./М.К.) [ 2012-07-31 16:27:03 ]
Стала редко писать, еще реже, быть может, чем плакать, и
заколдованной всаднице твой поцелуй не помог.
А опушками тиши блуждает стреноженный папоротник
И лелеет цветок. Но ему безразличен итог

наших жизненных вех, с инкрустацией - черными вишнями,
наших тайных надежд - тонкострунных на слух веретен.
У него есть свой дом (голосами он птичьими вышитый)
и простой оберег от беды - полотняный катрен.

Околотки – не кара, а кара - дороги проторены,
где ходить не за труд, где не топит мечту полынья
из сомнений. Меня только звезды, что были подарены,
во всенощный полет, будто буквицы, кличут, но я

стала редко писать, еще реже, быть может, чем плакать. А
вдохновений извозчик как есть всё хранит для меня:
в чаще слова - его, без узды цветоносный мой папоротник,
на словесных лугах - скакуна с гривой цвета огня...

Свет..папор(о)тник = парусник здесь...
и я на волнах интерпретаций уплываю за желтогривый горизонт..